Французький художник Zevs (Крістоф Агірре Шварц) прославився своїми «візуальними атаками». Він ліквідує логотипи відомих компаній — Coca-Cola, Google або Chanel, створюючи імітацію стікання фарби з їхньої символіки. Zevs починав працювати у стритарті ще у 1990-х, але сьогодні його роботи можна побачити в галереях та музеях Нью-Йорка, Парижа, Лондона та інших великих міст.
«Ліквідовуючи» символи та знаки, він реагує і на суспільно-політичні події. 2019 року, на 30-ліття падіння Берлінської стіни, він створив на на Варшауер штрасе «Останній настінний розпис СРСР», спробувавши тим самим зафіксувати смерть радянської імперії. Уже за три роки, на 100-й день повномасштабного вторгнення Росії в Україну, на цьому самому місці Zevs розмістив український прапор і «ліквідував» на ньому символ миру. Так він говорить про небезпеку, в якій опинилась Україна та Європа. Проєкт отримав назву «Напад на мир в Україні». Побачити прапор із символом миру, що стікає, можна в МОТ до 17 травня.
DTF Magazine поговорив із Zevs про причетність Гої до символу миру, про те, що він думає про російську Z, і чому штучному інтелекту ніколи не вдасться замінити людину в мистецтві.
— Що ви знали про Україну до російського вторгнення?
— Я знав, де вона географічно, і 2010 року мене запросили на виставку в «Мистецькому арсеналі». Я пробув в Україні 10 днів, тому ця подорож дала мені певне враження: зустрічався з людьми, побачив країну, показував свою роботу. Тож 2010 року Україна вже була чимось осяжним для мене. Звісно, добре знати щось про історію країни, улюблені та неулюблені місця, але коли ти бачишся з людьми звідти, це принаймні дає іншу реальність. Я не поїхав з країни з багажем знань, але ті два тижні дали багато.
— З усіх національних символів ви обрали для роботи прапор. Чому саме його?
— Для мене було очевидним працювати з прапором. Коли я отримав запрошення від МОТ, то вже створив проєкт з прапором України та символом миру на Варшауер-штрасе в Берліні.
У цієї роботи є передісторія. В мене була інсталяція, присвячена падінню Берлінської стіни, — радянський прапор з символами, які стікали по тканині. Я малював цю роботу в день тридцятиліття падіння Берлінської стіни 2019 року. Це історія про смерть імперії і часи, які вже давно в минулому.
Zevs: «Під час святкування я вирішив створити на Варшауер штрассе в Берліні настінний розпис під назвою “Останній настінний розпис CРCP”. На цьому настінному розписі символи Радянського Союзу виглядають дещо “рідкими” (зі фарбою, що стікає), у такий спосіб позначаючи завершення їх легітимної дії».
Однак через три роки сталося повномасштабне вторгнення у вашу країну. Тому я зробив український прапор і помістив його на ту саму частину стіни, де був радянський прапор. Тож символ миру протиставляється серпу та молоту. Цей проєкт був незавершеним і мав позначати тимчасовість політичної ситуації.
Коли я створював інсталяцію з радянським прапором, то не думав, що робитиму й український прапор на тому ж місті. Це пов’язано з вторгненням. Тож коли ваш прапор повісили в Берліні, я хотів показати його і в Україні.
Zevs: «Після вторгнення та анексії українських територій Росією я вирішив створити цей монументальний український прапор. На верхньому лівому боці прапора я намалював символ миру. Я вирішив встановити прапор на тій самій стіні на Варшауер штрасе, де досі видно сліди фарби, що потекла із давнього, нині дещо “рідкого” символу колишнього Радянського Союзу. І точно на тому самому місці, де зникли серп і молот, я встановлюю символ миру і роблю так, щоб фарба стікала».
Проте в мене не було зв’язків і можливості привезти його до вас. Коли я отримав запрошення взяти участь в МОТ, то запропонував кураторові представити саме цю роботу, бо вона має і глобальний аспект. Сьогодні цей національний символ у контексті війни репрезентує зображення свободи та небезпеки.
— Чи сильно змінюється контекст, якщо ви показуєте цю роботу у Києві?
— Я відчуваю, що в Києві вона заряджена реальністю та історією. Її показували в Парижі, Нью-Йорку та інших містах. У світі люди стурбовані або більше, або менше, але всі чули, що відбувається тепер в Україні. Якщо показувати цю роботу на відстані, вона не матиме такої ж символічної вартості. У Києві зрозуміло, що це прапор вашої країни. Я художник на відстані, і це частина моєї реакції на те, що відбувається.
— Ви розмістили розлитий символ миру на прапорі, наче мир уже неможливий. У світі цей символ усе більше здається застарілим, хоча на вулицях його можна побачити як один з найпоширеніших. Що ви думали про нього в 1990-х і що думаєте тепер?
— Так і є, адже значення символу миру з 1990-х і до тепер змінилося, хоч і не сильно. Цей символ, ще не пов’язаний тоді з миром, розробив англійський дизайнер. Ішлося насамперед про відмову від ядерної зброї у світі. Сам символ схожий на поєднання двох семафорних сигналів N та D, і позначав відмову від ядерної зброї (N та D — перші літери англійського вислову nuclear disarmament, тобто ядерне роззброєння. — Прим. DTF Magazine). А ще є історія з мовою тіла в картині Гої «Третє травня, 1808 рік». На ній зображено в’язня, який тримає руки догори. Солдати готові вбити його кулеметами. Це розстріл. Коли дивитися на в’язня, то ви впізнаєте розташування рук, які візуально мають вигляд знаку миру.
Про цей символ я вперше дізнався не через ядерну зброю та Гою. Я довідався про нього з хіп-хопу. Цей символ був помітним на намистах, коли я починав цікавитися хіп-хопом на початку 1990-х. Часом можна було дістати цей символ з лого «Мерседесу» на ланцюжок. Диджей Ленс Тейлор з Бронксу об’єднав групу людей, щоб просувати цінності хіп-хопу. Це був його спосіб залучити людей до руху, який був проти вбивств на вулицях і вживання наркотиків. Тейлор просував цю течію за допомогою танців і репу. Тоді реп не читали про продаж наркотиків і заробіток грошей. Це був зовсім інший дух. Цей символ був пов’язаний з моєю молодістю, і всі мали інший підхід до нього. Вудсток і хіп-хоп використовували його як знак відродження та згуртованості.
У своїй роботі я не кажу про неможливість миру. Мир не мертвий. Коли символ тане, то йдеться про атаку. Мир у небезпеці.
З усіх моїх лого та символів, які я ліквідовував, той, що представлений у МОТ, вважаю найсильнішим. Логотипи корпорацій Coca-Cola, Chanel або Google теж танули. Мабуть, якби одна з цих компаній зникла, то світ був би кращим або іншим, але такого ефекту, як з Україною в нас не буде. Танення символу миру на українському прапорі — це спосіб мислення суспільства.
— Який символ вам не подобається в плані естетики?
— Моя відповідь різна у вимірах значення та естетики. Це не легке питання. Лого, яке я знищую, — це безперечно критика. Це не щось ніжне, адже це атака. Я працював з лого Coca-Cola, але не міг би сказати, що їхнє лого мені не подобається. Я існую в стосунках любові/ненависті з логотипом. Мені не подобається багато речей у Coca-Cola: як вони працюють, як вони поводяться, але їхнє лого я вважаю гарним. Тепер я працюю в Сеулі і помічаю, що у великих компаній, як-от Samsung або Hyundai, нема гарного логотипа. Це дивно, адже якщо компанія велика, вона могла б заплатити графічному дизайнерові, щоб створити сильну візуальну айдентику.
Можу сказати не про корпоративні лого, а про один з політичних символів — свастику. Вона має найгірший заряд і репрезентує нацистську партію. Фюрер вчився на художника, тому він зацікавився цим сильним символом. Він викрав його та зарядив чимось інакшим від його коренів. Не скажу, що це найгірший символ графічно, але з ним складно працювати.
— А що думаєте про російську символіку Z?
— Якщо отримаєте від мене імейл, то побачите в кінці листа ZZ. Я не змінив підпис, бо використовую його вже протягом 15 років. Це також і перша літера мого псевдоніма Zevs, а також остання в моєму німецькому прізвищі Шварц. Тому я здивувався, коли побачив Z на танках. Це сильно і це працює, наче свастика. У західній культурі Z найчастіше асоціюють із Зорро. Це супергерой, людина-правосуддя. Не знаю, чому росіяни використовують цю літеру, але вона має наслідки.
Якщо подивитися на історію, то англійські авіатори теж використовували символіку, коли нападали на нацистів в окупованій Франції. Їм було важливо залишати символ на літаку — три смужки, щоб було видно, хто летить. Тож коли ви дивитесь на історію Другої світової, виникає відчуття, що бачите брендинг adidas.
Якщо ми вже захопили історію, то протягом Першої світової англійці просили художників створювати спеціальний дизайн для суден. Багато кораблів англійського флоту фарбували в чорний і білий колір. Це робили спеціально, щоб створювати для ворога хибне уявлення про дистанцію між кораблями. Через цю оптику було важче влучити в ціль. Це називається Razzle Dazzle. Я використав цей ефект в інсталяції, показаній у «Мистецькому арсеналі».
— Що дає вам більше натхнення: бути представленим у галереях чи показувати свої роботи на вулицях?
— Хороший баланс — мати обидва контексти. Коли я почав працювати на вулицях, то спостерігав за художниками, які там працюють, і сам практикувався, відточуючи свій стиль. Я виріс з батьками-художниками та великою бібліотекою з книжками про історію мистецтва. Я працював зі спреями та спеціальними фарбами для вулиці. Все, що я вивчав, приходило з практикою. Мої перші роботи були концептуальним мистецтвом. Понад 15 років я виставляю роботи в музеях, а часом навіть у класичних музеях. Там ти працюєш з контекстом і сучасним мистецтвом.
Робота на вулиці та в галереї — це наче їнь і ян.
Протягом 20 років я балансую між сучасним і класичним мистецтвом, а також стритартом. Цього нелегко досягнути. Утім, глядачі або куратори завжди хочуть ідентифікувати тебе, як щось конкретне.
— У фільмі «Ведучий» (Anchroman, 2004) є вислів, який Каньє Вест взяв у свій трек: «Ніхто не знає, що це означає, але це провокаційно. Це спонукає людей». Чи може артпровокація спонукати людей до якоїсь дії?
— Вона може змусити людей реагувати. Не завжди легко створювати мистецтво з провокацією, адже можна отримати негативний ефект. Я частина провокації і підтримую її, адже вона стимулює. Вона може генерувати позитивну або негативну реакції, але це наче електрошок. Часом він тобі потрібен, щоб рухатися. Свого часу дадаїсти використовували багато провокацій, і це не було чимось поганим. Але я все ж не люблю будь-яке провокативне мистецтво, адже важить питання сенсів — що художник хотів сказати у своїй роботі.
Всі атаки, які влаштовували екоактивісти останніми роками в музеях, були досить провокативними. Ці атаки генерують багато емоцій, але коли ми подивимося на значення акції, то її не можна назвати великим артперформансом. Нам варто почекати, і, може, через 20-30 років ми побачимо в цих діях саме артперформанс з великим сенсом.
— А що ви думаєте про штучний інтелект з погляду мистецтва? Багато художників бояться через нього втратити роботу.
— Не можу уявити, що митці втратять свою роботу через штучний інтелект. У мене є друг у Німеччині, який кілька місяців тому організував виставку, керовану штучним інтелектом. Кожного дня ШІ створював картинку, яка відповідає сьогоденню. Штучний інтелект користувався стилем художника, який міг би бути навіть не живим. Та разом з тим ШІ швидко реагував на останні події в мережі. Художник як митець рефлексує момент і реальність. Через історію мистецтва ми все-таки можемо побачити емоцію художника, і зрештою його робота витримає будь-який час. Це схоже на базовий інстинкт — залишити по собі слід.
Я не бачив усіх робіт з виставки мого друга, але впевнений, що штучному інтелекту не під силу передати емоцію. Він може зрозуміти час, виготовляти мистецтво, але емоційно йому нічого не досягнути. Це щось за його межами, адже в нас є душа та емоція, якої йому бракує. Душа інсталяції поєднана з емоцією митця. Інсталяція також заряджена емоцією, і вона має зв’язок з глядачами в теперішньому та майбутньому часі. Цей заряд не можна спіймати, і не думаю, що його можна закодити.
Мене цікавить трансгуманізм, подобається читати статті про нові технології та штучний інтелект, але митцям не слід боятися втратити роботу. Можливо, роботу втратять працівники автомобільних заводів, адже штучний інтелект зможе робити автівки без помилок.
Мистецтво — це частина помилок. Помилки — це частина чогось, що пов’язане з емоцією.
До того ж люди реагують на деякі речі неправильно. Роботи цього не зможуть зрозуміти. Ось чому мистецтво, можливо в майбутньому, стане територією, де ми зможемо без страху протистояти роботам.
— Що останнім часом вас надихнуло?
Мені подобається перформанс екоактивістів, коли вони розливали томатний суп на відомі картини в Національній галереї Лондона. Не скажу, що це мистецтво, але мене це здивувало. Для мене очевидно, що картину захищало музейне скло. Без нього вони б навряд чи таке зробили.
Ще мене здивувало ось таке: фотографка Нан Голдін недавно зробила перформанс у Луврі, де протестувала проти одного з донорів музею, який заробляв гроші на продажу заборонених медичних препаратів. Я готую виставку в Сеулі, на якій покажу презентацію нових робіт, натхненних на колекції з Лувру. Тому в мене була можливість попрацювати в Луврі минулого року. Мене завжди захоплює розглядання шедеврів і створення нових досліджень контексту. І виходить парадокс, бо, з одного боку, я згадав активістів, які кидають суп на картину, а з іншого боку, я згадую оригінальні роботи з того ж таки Лувру. Протистояння між людьми, які нападають на картину, і самою картиною нарешті відбулося.
Гадаю, активісти насправді люблять картину та її художника, але найбільше їм подобається предметність картини. Ось чому вони атакували картину «Соняшники» Ван Гога, адже він малював землю, поля в сільській місцевості, а за життя ніхто на нього не звертав увагу, і він помер бідним. Однак його малюнки прекрасні. Ваш прапор, до речі, нагадує мені про Ван Гога з його кольорами. Тож виходить так, що активісти вважають предмет землі важливішим, ніж самого Ван Гога в музеї.
Роботу Zevs «Напад на мир в Україні» можна побачити в Києві на виставці сучасого мистецтва в просторі МОТ з 17 лютого до 14 травня. Тема експозиції присвячена поняттю «Тимчасовості».
