Американський художник Клеон Петерсон — один з 28 митців, чиї роботи можна побачити в новому культурному просторі «Модуль тимчасовості» (MOT) у Києві з 17 лютого до 14 травня. Петерсон створює масштабні полотна, мурали та скульптури, в основі сюжету яких — хаос, насильство і зловживання владою. DTF Magazine знайомить ближче з Клеоном і його мистецтвом, яке показує природу людської жорстокості
Про що говорить Клеон
Роботи Клеона Петерсона спочатку сприймаються як абстрактні плями. Але щойно око фокусується на контурах — перед глядачем постає людина, намальована в досить примітивній формі. Наче на грецьких амфорах, більше схожа на тінь. Здається, ніби зображення не має сюжету. Однак що більше вдивляєшся в картину, то явнішим стає одержимість Петерсона безглуздим людським насильством.
Цими по-примітивному жорстокими, часом відразливими роботами й уславився Клеон Петерсон. Як упізнати його твори? Він використовує переважно два кольори, рідше — три. Його герої не мають промальованих облич — у зображеннях Петерсона домінують форма та обриси тіла. Його люди схильні до насильства — тримають у руках ножі, нападають на інших, ріжуть суперників, нівечать частини тіла. Насильство в Петерсона не привабливе, не деталізоване, а до огидного примітивне. Без образів конкретних тиранів чи вбивць — ґвалтівник може ховатись у кожному. Застосування сили, маргіналізація та бездушні вияви влади — ось постійні теми творчості Клеона Петерсона.
Мистецтво Петерсона — не моралізаторство про надмір насильства чи байдужість. У своїх роботах художник зображує те, що хвилює і тривожить його особисто. Ніякого катарсису вони не пропонують: це роботи, які оминають інтелектуальний розтин і ріжуть до нутра.
Не треба розумітися на історії мистецтва, щоб розгадати, про що роботи митця. Бо сучасних монстрів, вважає Петерсон, створюють не у відділах спецефектів для фільмів, а у сфері соціальних медій, де публічні діячі по різні боки політичного розколу обертаються на демонів завдяки суміші чужих свідчень, тверджень, чуток, припущень і відвертої вигадки.
Фашизм і нове середньовіччя
Президентство Дональда Трампа, його мова ненависті й риторика зла стали підґрунтям/приводом для створення Петерсоном серії робіт, присвяченої фашизмові. У циклі творів «Кров і ґрунт» (Blood and Soil, 2018) він тримається чорно-червоної естетики фашистської пропаганди, що існувала в Європі напередодні й під час Другої світової війни. Однак червоний колір та чоловіки у формі навіюють думку і про радянські допити НКВС та КДБ, і про сучасну Бучу.
Ось чоловіки у формі сидять на спині в жінки, ось чоловіка ґвалтують кийком, ось двоє чоловіків мочаться на лежачого. В цій серії насильство вже не безглузде чи примітивне, як у чорно-білих серіях. У ньому відчувається репресивна влада, що живиться приниженням: «Ми тебе принизили, а отже зламали». Тут насильство також позбувається анонімності.
Серед червоно-чорних робіт є більш конкретні й прямолінійні — зображення Трампа, статуя Свободи і навіть твір, що називається «Маленький чоловік — Великий чоловік. Путін і Трамп» (Little Man Big Man Putin Mueller & Trump, 2018).
Петерсон каже, що іноді занадто захоплюється новинами та політикою. «Я хотів поговорити про політику й націоналізм у США», — пояснював він в інтерв’ю Neue Luxury.
«Я так багато думав, що мені знадобилося скількись там часу, щоб просто зрозуміти, що́ я відчуваю до цього нового світу, в якому ми живемо».
Його умовно третій період — це роботи, де поєднано жовті, золотаві, чорні та білі барви. Тут Петерсон знову відходить від конкретних образів і сюжетів. Тільки тепер картини скидаються на пазл, що навмисне розклався — як покарання за гріхи.
Гротескні форми нагадують роботи Ієроніма Босха, а божевільні усмішки — мистецтво мая або африканські маски. Ці створіння, наділені посмішкою Чеширського кота з «Аліси в Дивокраї», відверто глузують з нас. Вони танцюють як лиходії з кіно, порядкують світом та лінчують людей. Ми спостерігаємо — отже дозволяємо. Жовтий колір в історії мистецтва асоціюється з хворобою, обманом, зрадою, небезпекою. Тож який діагноз ставить усім нам Петерсон? «Мені здається, що ми живемо в новому середньовіччі, — каже він. — У нас чума, а фольклор та міфологія впливають на нас більше, ніж раціональна думка».
Створення антагоністичних і складних картин для Петерсона цілком природне. Це не кон’юнктура, щоб просто зреагувати на поточні події. Петерсон вважає, що це вроджене й розпочалося ще в дитинстві.
Вплив минулого. Темні часи в біографії Клеона
Петерсон народився 1973 року, виріс і жив у Сієтлі з матір’ю, колишньою балериною, і братом, фотографом Лі Ледером. Покинув школу в 15 років. В одному інтерв’ю він каже, що хотів стати професійним скейтером. У другому — що повсякчас мріяв малювати. Хай там як, але вже в 17 років він поїхав із Сієтла і вступив до школи мистецтв у Нью-Йорку, де вивчав живопис у Бруклінському інституті Пратта.
Там майбутній художник жив неподалік Міртл-авеню, відомої в 1990-ті своїми жорстокими злочинами. Насильство на тій вулиці зробилося таким буденним, що її прозвали «авеню вбивць». Сам Клеон згадує, що життя в Нью-Йорку було складним: він почувався непомітним, наляканим і схвильованим. Тоді ж у його житті з’явилися наркотики. А за ними швидко наспів темний період:
Довелося забути про мистецькі галереї Нью-Йорка й творчі експерименти, бо Клеон опинився на вулиці, лікувався у психіатричних лікарнях і згодом потрапив за ґрати.
Наприкінці дев’яностих він зміг побороти наркозалежність і розпочав усе наново. У цьому йому допомогли два підліткові захоплення — скейтбординг і мистецтво. Якийсь час Клеон розробляв дизайн скейтбордів, а потім став працювати графічним дизайнером студії Шепарда Фейрі (американський художник, активіст і засновник бренду OBEY. — Прим. DTF Magazine) у Лос-Анджелесі. Проте бажання зробитися справжнім художником було сильнішим, і він знову пішов учитися. Петерсон здобув ступінь бакалавра в коледжі дизайну Art Center у Пасадені, Каліфорнія, і ступінь магістра в Академії мистецтв Кренбрук у Детройті, де вивчав соціальні відхилення.
Співчуття до маргіналізованої інакшості
Петерсон пригадує, що під впливом фовістського живопису Леона Голуба, Пола Мак-Карті й Філіпа Гастона його ранні картини малював саме його досвід. Митець зображував психіатричні заклади, життя на вулиці та сцени насильства, свідком яких він був. На Клеона вплинули й твори Єжи Косинського та Курта Воннегута, а також філософські праці Мішеля Фуко. Співчуття до маргіналізованої інакшості в суспільстві досі лежить в основі робіт Петерсона. Почуття страху трансформувалося в обурення та гнів, що, своєю чергою, з’явились у його картинах як новий сміливий напрям.
З 2006 року Петерсон виставляється у США, Європі й Азії, зокрема в Гонконгу, Парижі, Стамбулі. 2016 року Петерсон створив «Нескінченний сон» — першу в історії фреску, намальовану біля підніжжя Ейфелевої вежі, а його самого обрали для створення лівреї тримарана Maxi Edmond de Rothschild (Gitana 17), спущеного на воду 2017 року. Клеон також створив перший і поки єдиний мурал на стіні Музею сучасного мистецтва в Денвері, США.
«Я малюю драматичні й жахливі речі, — говорив він в інтерв’ю Neue Luxury, — але думаю, що люди, тільки усвідомивши, хто вони є і де перебувають, а також узявши певну соціальну відповідальність за свою роль у цьому, можуть справді протистояти злу. Треба бути знайомим з темрявою, щоб визнати її реальність. Те саме з підтвердженням і страшних речей у навколишньому світі, і страшних речей усередині вас, яких ви уникаєте».
Шість фігур, створених Клеоном спеціально для MOT, можна побачити на виставці в Києві до 14 травня.
