Один з найбільших артпроєктів року, який відвідали вже 40 000 людей, продовжує тур Україною і після Києва та Дніпра приїжджає в Луцьк. З 13 липня до 13 серпня на Театральному майдані працюватиме двоповерховий тимчасовий артпростір, збудований з контейнерів-модулів. Всередині — виставка сучасного мистецтва за участі 28 митців з 10 країн світу.
Цей проєкт київська команда don’t Take Fake представляє в Луцьку за ініціативи та підтримки ГО «Алгоритм дій», а також сприяння Офісу Президента, Волинської обласної державної адміністрації та Луцької міської ради. Мета МОТ незмінна: привернути ще більше уваги до України та зібрати кошти на відновлення культурних установ, які постраждали внаслідок російської агресії.
DTF Magazine розповідає, чого очікувати від МОТ у Луцьку, і розпитує співзасновника «Алгоритму дій» Адама Харламповича та керівника ГО Вадима Махомеда про те, що відрізняє Луцьк від інших міст, як вони хочуть змінити місто та чому їм було важливо запросити МОТ саме сюди.
ПРО МОТ
«Модуль тимчасовості» — виставковий простір, де представлена експозиція з полотнами, скульптурами, інсталяціями та аудіовізуальними творами 28 художників з 10 країн світу. Ключова тема виставки, як всього проєкту, — тимчасовість. У команді don’t Take Fake пояснюють: «МОТ — це спроба зафіксувати плинність життя та часу в мистецтві, а також показати його невизначеність і водночас підтримати бажання в усіх, хто залишається в Україні, продовжувати жити, створювати та виборювати».
Виставка відбувається в двоповерховій конструкції площею 417 квадратних метрів, створеній з 27 металевих контейнерів-модулів. Унікальність конструкції ще й в тому, що її можна розібрати, транспортувати та зібрати наново за менше ніж 10 днів. Таким чином МОТ переїхав з Контрактової площі у Києві на площу Героїв Майдану в Дніпрі, а звідти в центр Луцька на Театральний майдан.
Артпростір містить кілька різних за розміром зал. Завдяки невисокій стелі (яка в окремих модулях не перевищує 2,3 метри) MOT зберігає певне відчуття тиску та дискомфорту — те, що відчувають люди, переховуючись в укриттях під час повітряної тривоги. Натомість основний виставковий простір — це оупен-спейс заввишки близько чотирьох метрів. Експозиція «Тимчасовість» створювалась з урахуванням особливостей простору, який доповнює роботи та взаємодіє як з ними, так і з відвідувачами. За архітектурний концепт та інтер’єр відповідало бюро balbek bureau.
«Ця архітектура — як тимчасова тривимірна площина. Ти щоразу ба- чиш різну архітектуру під різними кутами — це і є момент тимчасовості», — пояснює Слава Балбек. І звертає увагу, що зовні форма конструкції виглядає не так, як зсередини. «Заходячи в просторову конструкцію, ти бачиш зовсім інший вимір».
Куратором виставки виступив Фабріс Бусто — французький арткритик, куратор і головний редактор журналу Beaux Arts. Фабріс працював над багатьма проєктами сучасного мистецтва, зокрема над виставкою Paris-Delhi-Bombay у центрі Жоржа Помпіду. Він також є радником урбан-проєкту Le Grand Paris, який ставить на меті трансформувати регіон.
«Ця виставка створена у форматі розмови між 28 митцями-учасниками та відвідувачами на тему “тимчасовості”, крихкості цього часу, який є підвішеним, невизначеним і може призвести до будь-чого, адже ніщо не є застиглим чи остаточним», — пояснює Фабріс Бусто концепцію експозиції.
В експозиції представлені гучні імена світової артсцени. Серед українців — Жанна Кадирова, Марія Куліковська, Роман Мінін, Олексій Кондаков, Олексій Сай, Нікіта Кравцов, Володимир Манжос (WAONE). З іноземних митців — JR, Zevs, Vhils, Марк Дженкінс, KIMSOOJA, Субодх Гупта, Клеон Петерсон та інші. Повний список митців та ексклюзивні інтерв’ю з ними — в нашому спецпроєкті.
Експозиція в просторі МОТ
«Не існує маленьких міст, є правильна спільнота, яка формує запит»
Чому «Алгоритм дій» запросили МОТ у Луцьк
— Давайте з головного. Чому для вас було так важливо привезти МОТ у Луцьк?
Вадим: Усе вийшло досить спонтанно, у звичайному листуванні в чаті, де ми обговорювали МОТ. І ми вирішили, що варто везти простір у Луцьк буквально за 2-3 хвилини, через те що, мабуть, цей проєкт має правильний посил, мету і це те, куди ми всі повинні рухатися.
І це один з викликів, щоб наше місто розвивалось у всіх напрямках, ставало повноцінним. Щоб Луцьк був не лише зручним для життя, а щоб люди мали можливість задовольняти й інші потреби — мистецькі, для розвитку, навчання, співіснування. Щоб наше місто ставало конкурентним. Бо бажання жити десь не викликане лише наявністю житла або загальним естетичним виглядом міста, це більш комплексна історія, яка повинна закривати всі сфери життя — тобто окрім житла ще й можливість працювати, можливість відпочивати, розвиватися, спілкуватися.
Адам: Приїзд МОТ збігається з нашими поточними цілями — наша ГО реалізовує в Луцьку певні проєкти для того, щоб показувати приклад всередину й назовні, комунікувати до великих міжнародних фондів, потенційних партнерів, які можуть прийти в Луцьк, про те, що за нами стоять реалізовані кейси, що ми соціально відповідальні, і що одна з наших цілей — об’єднати довкола себе ком’юніті.
МОТ підіймає класне завдання про те, що мистецтво працює навіть під час війни. Нам як маленькому місту такі глобальні штуки дуже потрібні, бо нам потрібна увага. Також нам важливо показати, що хоч ми й маленьке місто, але маємо все, щоб працювати з МОТ та іншими масштабним проєктами.
Запит у людей на це є, капітал також, але їм треба показувати приклад. Тому треба формувати смак і попит на такі штуки, бо люди через відсутність певних речей миряться з тим що є, адже просто не мають вибору.
Через це важливо формувати в маленьких містечках культуру конкуренції. І тут ти можеш або задавати тренд, або давати запит, кажучи, що тобі важливо, щоб у місті з’явилася, наприклад, артгалерея чи регулярні привізні виставки. Зрештою не існує маленьких міст, є правильне комʼюніті, яке формує запит.
— Який ваш ідеальний підсумок приїзду МОТ у Луцьк?
Адам: Для мене ідеальний підсумок — максимальна кількість публікацій, бо важливо показати медійно, що Луцьк теж живе, активно цікавиться мистецтвом і підтримує великі ідеї. І ми готові приймати, а згодом і робити самі масштабні проєкти.
А ще, звісно, хочеться побачити велику кількість відвідувачів, зокрема й з Рівного та Львова, і показати, що в Луцьку є організації, які можуть робити проєкти загальноукраїнського значення.
Вадим: Ми хочемо стати прикладом для інших міст, для того ж Львова чи Полтави, бо це означатиме, що ми змогли довести: маленьке місто змогло дозволити те, що собі не можуть інколи дозволити й міста-мільйонники. І що наше місто відкрите до розвитку, готове приймати нових мешканців і рости.
— Розкажіть про Луцьк. За що ви його любите і що його вирізняє?
Вадим: Луцьк — дуже круте місто. Тут я народився і тут, якщо чесно, хочу прожити все життя. У цьому місті все гармонійно, немає напруги, постійного поспіху. І навіть робота й розв’язання якихось питань відбуваються органічно.
Тут хороша логістика, і проїхати місто з одного кінця в інший можна за 15 хвилин. Якщо в Києві можна встигнути всього на дві зустрічі за день, то в Луцьку ти з потрібними людьми стикатимешся постійно. Це місто про ефективність і продуктивність, і про приємні відчуття.
Згадалася мені ще одна фішка Луцька — у нас є найдовший у світі будинок. Його довжина — 1750 метрів. А якщо враховувати всі відгалуження, то там близько трьох кілометрів. По суті це сорок будинків на 5–9 поверхів і 120 під’їздів, побудованих у вигляді стільників. Колись навіть проводили екскурсії по дахах цих будинків.
Історія Луцька цікава, і вона маловідома, не така розкручена. Але я сподіваюся, що наше місто стане приємним відкриттям для всіх.
Адам: Луцьк — це точно постійні відкриття. Нещодавно я дізнався, що у 1970-х Луцьк був найзеленішим містом СРСР. І досі це дуже зелене місце, що є величезною перевагою. Також ми місто коротких відстаней, і в нас продумано розташовані адмінбудівлі, все дуже близько. І окремий кайф прогулятися пішки, бо це заспокоює.
У нас велика історія точно, і те, що ми розташовані близько до кордону, теж накладає відбиток на все: на ментальність, на те, як ми будуємо будинки й стрижемо траву. Але ми водночас і закриті, обережні, бо тут був сильний рух УПА, через що багато сімей зазнали репресій.
— Розкажіть про те, як виникла ваша організація? Позаяк ви зареєстрували її буквально за день до повномасштабного вторгнення.
Адам: Ми десь 2021 року почали думати, що класно було б створити громадську організацію. У нас вже було розуміння, що треба створювати саме громадську організацію, бо якщо ми оберемо іншу юридичну форму, нам постійно приписуватимуть якісь бізнес-інтереси. І ті, у кого проситимемо допомоги, казатимуть: «А що мені з цього буде?», а влада й політики питатимуть, звідки гроші. І от щоб нівелювати дурні питання й ризики, ми вирішили робити ГО і починати працювати з соціальними проєктами.
До того ж ми давно думали, як запустити в Луцьку екосистему, де креативники, айтішники та венчурний капітал могли б тусуватися разом. Ми їздили на івано-франківський «Промприлад», київський Unit.City, знайомилися з їхньою моделлю і в обидвох випадках почули про те, що найперше нам треба створити навчальний центр. І нам самим треба багато вчитися, бо ми нічого не знали про урбаністику і тому подібні штуки.
Також для нас важливо напрацювати кейс з ГО, створеною не для політичних цілей. Це правда дуже актуально для регіонів. Війна показала, що люди дуже легко об’єднуються довкола волонтерської діяльності. Але це не щось нове, ми завжди такими були. Тут же не йдеться про те, що через повномасштабне вторгнення люди стали різко добрішими й чуйнішими, та через те, що людьми часто користалися політики, це менше проявлялося.
Тому ми хочемо створити ГО, яка робить круті масштабні проєкти, і напрацювати модель, що надихатиме інших. У підсумку мені хочеться бачити в місті з десяток класних, якісних ГО, які фінансуються місцевими підприємцями, бо вони чітко знають, чого саме потребує місто.
Вадим: У нашій ментальності закладено, що зона нашої відповідальності закінчується за дверима нашої квартири, і це погано. Це треба змінювати, бо ми відповідальні за наше життя, місто, країну. Тому треба виходити за межі своєї квартири, ліфту, району на масштаб міста і віддавати максимум того, що ми можемо. Але, якщо чесно, я на початку поставився до ідеї ГО скептично, був невпевнений, що воно «полетить». Сказав починати без мене і пообіцяв доєднатися пізніше. Так воно й сталося, і до «Алгоритму дій» я приєднався в лютому 2023 року перед відкриттям «Дія. Бізнес», навчального центру для підприємців у Луцьку.
— Які головні завдання ставить перед собою «Алгоритм дій»? На який вплив на місто ви розраховуєте?
Вадим: Тут питання радше не про вплив, а про те, чого ми хочемо взагалі. Луцьк має стати конкурентним містом. Коли сьогодні кажуть, що нам треба конкурувати за мешканців з іншими містами України, я завжди хочу додати, що нам доведеться боротися й за тих українців, хто виїхав.
Бо люди поїхали, пожили в інших європейських містах і навіть столицях, вони побачили іншу ментальність, наповнення, як живе суспільство. І для того, щоб повернути їх в Україну, працювати тут і сплачували податки, їм треба дати те оточення, до якого вони звикли там. Тому нам треба створювати таке довкілля, яке спонукатиме до життя, бажання залишитися тут, у Луцьку й Україні. Нам треба зібрати українців знову, і це наше основне завдання. А наші проєкти — лише засоби.
У нас також є містечко для переселенців RE:Ukraine Housing Lutsk, яке ми плануємо звести в селі Жидичин. Це гідне житло з інфраструктурою, дитячим та спортивним майданчиками, місцями для відпочинку, психологом. Для того, щоб люди, які покинули домівки, добре почувались і будували комʼюніті на новому місці. Це також наше завдання.
Також ми намагаємося почути жителів Луцька, зрозуміти, в якому місті хочуть жити вони. Тому ще один наш проєкт — Urban Vision, урбаністичне дослідження міста, у межах якого ми збираємо відгуки людей, що їх не влаштовує в місті, чого не вистачає, що вони тут хочуть бачити. Ми залучили харківських урбаністів, які просто тепер займаються опитуванням людей. І зовсім скоро ми матимемо стратегію розвитку центру міста.
Адам: До України прикута величезна увага, але різноманітні інвестори й фонди ще тільки приглядаються, чи є тут у нас люди, які готові. Наше завдання довести, що такі люди в країні є. Тому нам треба розмовляти з інвесторами однією мовою — фінмоделей, пітчдеків тощо. Показувати, що ми вміємо з цим працювати, ми прозорі, ми вже маємо бізнес, нам не треба робити відкати і т. д.
Також українці, які тепер за кордоном, розвивають надивленість, і вони вже точно відчувають різницю, попри хейт закордонних банків та кафе. І нам треба показувати їм, що в Україні навіть тепер є можливості: хочеш навчатись і розвивати свій бізнес, ось, будь ласка. «Алгоритм дій» також незабаром відкриває відділ грант-райтерів, які допомагатимуть і нам, і усім охочим луцьким бізнесменам шукати кошти під свої проєкти. Нам хочеться, щоб максимальна кількість людей скористалася тими грошима, які тепер ідуть в Україну.
— Який ваш найамбітніший проєкт?
Адам: Тепер для мене найважливішим проєктом є «Дія. Бізнес», де щодня навчаються від 30 до 80 підприємців. Цей рух формує комʼюніті, а також вкладається в місцевих бізнесменів, щоб ті могли розвивати свою справу і робити її ефективнішою та прибутковішою, сплачували більше податків.
Але водночас важливий і Urban Vision, бо цей проєкт впливатиме на те, який вигляд Луцьк матиме в майбутньому — які дороги тут будуть, будинки тощо.
Загалом тепер ми працюємо над створенням комʼюніті, яке разом навчиться робити якісь нові класні штуки. А потім ця спільнота вже робитиме бізнес-проєкти, маючи вибір серед партнерів та інвесторів. І ці проєкти обов’язково будуть, бо всі соціальні проєкти потребуватимуть фінансування.
— Чому культура на часі під час війни?
Адам: Для мене культура — один з напрямків, з якого ми формуємо, черпаємо цінності. За допомогою культури, мистецтва дуже легко навіть дітям пояснити, що таке краса, доброта, щирість і т. д. Тому культура точно на часі, і тепер актуальні проєкти, які показують людям, що можна концентруватись не на кількості постраждалих, а на тому, як їм можна допомогти. Бо культура — це й про вміння сфокусуватися на правильних речах.
А ще культура завжди була зброєю, тому, якщо вона тепер також розвиватиметься, і в хорошому темпі, якщо підтримувати людей, ми точно переможемо.
Культура це ще і про довгу ідею, роботу на перспективу, це не про емоції, а про розуміння, чому нас нищили, стирали мову, чому ми такі вперті. Нам також треба змінювати суспільство, вчити його бути відкритішим, таким, що не боїться обміну ідей, бо культурі реально під силу змінювати цілі покоління.
Вадим: У лютому 2023 року ми допомагали з організацією в Луцьку показу опери київського театру «Дах» — «Стус. Перехожий». Це досить складна подія, важка для сприйняття, але потрібна, бо допомагає зрозуміти складність боротьби, протистояння, доцільність наших зусиль. Тому культурою не можна нехтувати. З одного боку, ми боремося за постачання фізичної зброї, але наш мозок, спосіб мислення — також зброя. Якщо там правильні установки, розуміння, що таке зло і добро, це стане найстрашнішою зброєю.
ЩО ЩЕ В МОТ КРІМ ВИСТАВКИ?
Спеціальні події. На період своєї роботи МОТ також стане майданчиком для кінопоказів. А ще тут відбуватимуться перформанси, лекції та дискусії.
Частиною простору стане гіфтстор — своєрідний сувенірний магазин. Більшість речей у ньому — це лімітовані колекції у співпраці з українськими митцями та брендами, серед яких m0d44, O(FourFour), Broq, Pilsok, Woolkrafts, Sabi Candles та інші. Крім того тут можна буде придбати «частинку» МОТ — контейнери з гіпсу та кераміки, створені вручну українськими майстрами.
«Речі, представлені на полицях, створювалися в Україні під час повномасштабної війни, в умовах постійних відключень світла та зупинки підприємств. Для нас це не так товари, як уособлення витривалості українського бізнесу і фіксація часу у фізичних об’єктах, що доповнюють проєкт», — пояснюють організатори МОТ.
Гіфстор МОТ
МЕТА І ФОНД МОТ. ЯК ЦЕ ПРАЦЮЄ
Мета MOT — не лише привернути увагу до культурних процесів в Україні, а й допомогти відновити культурні об’єкти, постраждалі або знищені внаслідок російської агресії.
Як це працює? Організатори акумулюють кошти з продажу квитків, а також весь прибуток з гіфтстору і вторговані гроші з аукціону як окремий грошовий фонд. 100% цих коштів передадуть на відбудову українських артінституцій, пам’яток і музеїв, не витрачаючи ресурси на операційні витрати. Таким чином коже, хто купить квиток, будь-що в гіфтсторі або візьме участь в аукціоні, автоматично долучиться до поповнення фонду та допоможе у відновленні культури.
Кількість проєктів, які команда зможе підтримати, залежатиме від зібраної фінальної суми та нагальної потреби установ на момент завершення збору. Перелік інституцій та установ команда формуватиме разом зі спеціалістами в галузі культури — звітність про всі витрати публікуватимуть у соцмережах проєкту.
ЯК ПОТРАПИТИ
- MOT відкриється у липні (точну дату анонсують ближче до відкриття) і працюватиме без вихідних протягом місяця: з 13:00 до 20:00 — у будні та з 11:00 до 20:00 — у вихідні.
- Вхід у порядку живої черги. Рекомендована ціна квитка — 150 гривень. Проте кожен відвідувач за бажання може обрати більшу чи меншу суму.
- На спеціальні події, що стартуватимуть в окремі дні після закриття експозиції, вхід буде лише за платними квитками. Програму анонсують на сайті та в Інстаграмі проєкту.
