10 найгучніших прем’єр Одеського міжнародного кінофестивалю

Після торішнього локдауну Одеський міжнародний кінофестиваль (ОМКФ) повертається в офлайні. Цього року організатори відмовилися від міжнародного конкурсу, розширили програму національного й додали прем’єр з Каннського кінофестивалю.

Протягом тижня готують насичену програму: до Одеси завітає британський режисер Террі Ґілліам, покажуть цьогорічного володаря «Золотої пальмової гілки» — бодігорор «Титан» і проведуть найбільший кіноринок в Україні. На ньому кінотеатри й дистриб’ютори презентують проєкти та плани своїх релізів на найближче майбутнє.

Але найголовніша подія — це перегляд новинок. З 14 до 21 серпня в Одесі покажуть понад 50 фільмів, яким ледве вдасться присвятити час. DTF Magazine розповідає про десять прем’єр, які обговорюватимуть під час і після фестивалю

Картина розповідає про старшокласницю Машу (Марія Федорченко), що здається замкнутою і чутливою дівчиною-підлітком. Школярка закохана в однокласника Сашу (Олександр Іванов). Попри її відлюдькуватість, Машу оточує двоє близьких друзів — Сеня (Арсеній Марков) і Яна (Яна Ісаєнко), з якими вона проводить увесь вільний час. Що ближче випуск зі школи, то важливіше для Маші зізнатися Саші у своїх почуттях, навіть якщо він не відповість взаємністю.

Світова прем’єра фільму відбулася на Берлінському кінофестивалі в програмі Generation 14plus, а в Україні кіно вийде в прокат у другій половині 2021 року. Режисерка Катерина Горностай («Віддалік», «Бузок», «Крокодил») здобула головну нагороду у своїй секції — «Кришталевого ведмедя». Для переконливого зображення подій вона працювала у творчій лабораторії з непрофесійними акторами-підлітками. Режисерка розповіла детальніше про проєкт у нашому матеріалі.

«Аннет» — це перший фільм французького режисера Леоса Каракса за дев’ять років. У центрі сюжету історія стендап-коміка Генрі (Адам Драйвер) і його дружини, відомої співачки Енн (Маріон Котіяр), яких вважають щасливою та ідеальною парою. Їхнє життя змінюється після народження першої дитини Аннет, яка змушує Генрі змінити кар’єру. Попередній фільм Каракса «Корпорація „Святі мотори“» присвячений загиблій акторці Катерині Голубовій, з якою режисер перебував у цивільному шлюбі. У квітні 2021 року в ДТП загинула дочка Голубової, тому фільм «Аннет» здається таким гнітючим, дарма що це жанр мюзиклу.

Стрічка відкривала Каннський кінофестиваль, де здобула нагороди за найкращий сценарій і саундтрек. Музику й пісні до фільму написав американський гурт Sparks. Девід Руні з The Hollywood Reporter відзначив «хитромудрість і грайливість» саундтреку, а Стів Понд з The Wrap порівняв стрічку з «Народженням зірки», хоча Леос Каракс не змінив похмурості у своїй творчості. 20 серпня «Аннет» вийде на стримінговому сервісі Amazon і буде доступна лише в Північній Америці.

В австрійсько-німецькій драмі Франц Роговський («Транзит», «Ундіна») грає гея Ганса, якого затримують за параграфом 175 Кримінального уложення Німеччини. За ним переслідувалися дії сексуального характеру між чоловіками. Наприкінці Другої світової Ганс знайомиться у в’язниці з Віктором (Георг Фрідріх з «Істальгії» та «Фауста»), який вважає себе гетеросексуалом. Утім, протягом 23 років їхні стосунки стають все інтимнішими.

«Велика свобода» — перший за 10 років ігровий фільм Себастьяна Майзе («Натюрморт», «Аутинг»). Стрічка здобула спеціальний приз журі в секції «Особливий погляд» Каннського кінофестивалю та отримала схвальні відгуки від критиків. Variety написали, що фільм зображає шкоду, якої завдав параграф 175 нібито вільнішому післявоєнному суспільству, а Cineuropa порівняла кіно з «Грою в імітацію» на користь Мейзе.

Рахімові дають умовно-дострокове звільнення з в’язниці на два дні. Він потрапив туди через несплату боргу й тепер намагається домовитися з кредиторами про його погашення. Дівчина Рахіма знаходить сумку з золотими монетами, тому в її хлопця є шанс на свободу, хоча в’язень сумнівається, чи варто скористатися чужими грошима.

Асґар Фаргаді змінив уявлення про кінематограф Ірану, коли двічі отримав «Оскар» за найкращий іноземний фільм («Розлучення Надера та Сімін», «Комівояжер»). Він не обмежується мовою фарсі у своєму кіно. Фаргаді зняв «Минуле» з французькими акторами, а у фільмі «Усі знають» актори розмовляють іспанською. «Герой» повертає режисера до рідного Ірану з перемогою — Гран-прі цьогорічного Каннського кінофестивалю.

Головна героїня Джесіка приїздить із Шотландії в Колумбію. Спочатку вона знайомиться з дівчиною-археологинею Аґнес і вирушає на розкопування людських тіл, знайдених під час будівництва тунелю. На місці вона зустрічає ще одну людину — рибалку Ернана. Подорожуючи країною, Джесіка всюди бачить і чує дивні речі, що ставлять під сумнів її ідентичність.

«Пам’ять» розділила у Каннах приз журі разом з фільмом «Коліно Агеда» Надава Лапіда. Це рідкісний випадок, коли журі вирішує віддати нагороду двом стрічкам. 2010 року Вірасетакул отримав «Золоту пальмову гілку» за «Дядечка Бунмі, що пам’ятає свої минулі життя». Він став першим тайським режисером, якому вручали нагороду такого рівня. У «Пам’яті» Вірасетакул теж ризикнув спробувати щось уперше: його персонажі розмовляють англійською.

«Титан» відчутно шокував глядачів і кінокритиків через яскраве зображення насилля. Indiewire назвав стрічку «найдикішим фільмом, який будь-коли показували в Каннах». І це зрозуміло з сюжету, який розгортається навколо серійної вбивці. У дитинстві протагоністка потрапила в аварію та отримала травму голови. Героїні вставляють титанову пластину, і з віком вона помічає сексуальну жагу до автомобілів — навіть вагітніє від одного з них.

Попередня стрічка Дюкорно «Сире» виграла нагороду ФІПРЕСІ в Каннах, але повернення на Лазуровий берег увійшло в історію за інших обставин. Режисерка стала другою жінкою в історії кінофестивалю, що здобула «Золоту пальмову гілку». І це лише другий повний метр Дюкорно. 1993 року головний приз розділили Джейн Кемпіон з фільмом «Піаніно» та Чень Кайґе зі стрічкою «Прощавай, моя наложнице».

Режисер Девід Ловері («Піт і його дракон», «Історія примари») екранізував поему XIV століття «Сер Ґавейн і Зелений лицар», події якої відбуваються на Різдво. До короля Артура приходить Зелений лицар з головою дерева й викликає на двобій будь-кого з лицарів Круглого столу. На бій зголошується сер Ґавейн і відрубує йому голову. Відтепер лицар має покинути Камелот і пройти небезпечний квест на проклятих землях. Головні ролі виконали Дев Патель («Мільйонер з нетрів»), Алісія Вікандер (Ex Machina), Баррі Кеоґан («Убивство священного оленя») та Джоел Еджертон («Великий Ґетсбі»).

Прем’єра стрічки мала б відбутися ще на фестивалі SXSW 2020 року, але його скасували через пандемію, і «Легенду» не випустили в кінопрокат. Ловері скористався цим часом, щоб перемонтувати фільм, і результат сподобався критикам. Collider назвав картину «гіпнотичною та щирою», а The New York Times рекомендують подивитися її двічі. Так можна вчинити вже цього місяця, адже стрічку покажуть на ОМКФ, а 26 серпня випустять в український прокат.

Данієль Брюль грає в «Поганому сусідові» нахабну версію себе. Він побудував блискучу кар’єру актора на батьківщині й зовсім скоро потрапить у Голлівуд, щоб зіграти в екранізації коміксу. Але фільмування може не відбутися, адже дорогою в аеропорт Данієль заходить у бар, де сусід готує для нього помсту.

Дебютну стрічку актора вперше показали на конкурсі «Берлінале», де вона сподобалася не лише місцевим медіа. The Hollywood Reporter відзначив майстерний баланс інтонації та відмову від симпатії до головного героя. Variery передрікає стрічці успіх у кінопрокаті. Прихильники Данієля Брюля найбільше оцінять його метагумор, адже він жартує над своїми ролями в «Гудбай, Леніне!» та «Перший месник: друга війна». Більше про паралелі між собою та персонажем режисер розповість особисто на творчій зустрічі в Одесі.

У позаконкурсну програму українських гала-прем’єр потрапив дебют Анатолія Сачивка — керівника танцювального колективу Apache Crew. Це перфоманс народно-імпровізаційного кінобалету, що крізь музику й танець відроджує українську національну культуру.

Раніше режисер працював хореографом та автором для кліпів Monatik, K.A.T.Y.A., раёк та Koloah, прем’єра якого відбулася на DTF Magazine. Музику до «Водуруду» написав композитор Дмитро Авксентьєв (Koloah), а в стрічці знялися учасники Apache Crew: Єлизавета Рябініна, Олександр Пташник, Антоніна Романенко й Галина Пеха. В українському кіно фільмів про танець можна полічити на пальцях, тому док Сачивка здається рідкісним і цінним явищем.

На кінофестивалях існує традиція збирати знакових режисерів і знімати альманахи на запропоновану тему. Ця традиція продовжилася й 2021 року, адже «Рік нескінченної бурі» — це збірка короткого метра з Ірану, Чилі, Китаю, Таїланду й США про життя під час пандемії Covid-19. Сім режисерів розповідають знайомі історії про розставання, зустрічі й примирення з оточенням.

Подібне кіно про локдаун і пандемію знімали для Netflix Паоло Соррентіно, Крістен Стюарт і ще 16 режисерів, але «Рік нескінченної бурі» відрізняється виваженою селекцією авторів для документального фільму. Кожен підійшов до теми з різним фокусом та інтонацією. «Ми маємо сім шляхів евакуації, кожен з яких знову приєднує нас до світу, який перетворила пандемія, світу, де живе мистецтво», — підсумував враження кінокритик Пітер Дебрюж.