«Ми приїхали до Маріуполя за годину до війни». Це промови українських фотографів, які розповідали світу про блокадний Маріуполь

20 червня український фотограф Євген Малолєтка та відеожурналіст Мстислав Чернов отримали премію німецької медіакомпанії Deutsche Welle «За свободу слова» (Freedom of Speech Award). У перші 20 днів війни вони показували, що відбувається в Маріуполі, який залишився майже без звʼязку, оточений та атакований російською армією. Їхні фотографії публікували більшість провідних світових медіа і обговорювали на Радбезі ООН, а 15 березня українські військові вивезли Чернова й Малолєтку з Маріуполя, тому що журналістів почали шукати росіяни.

Отримуючи нагороду Deutsche Welle в Бонні (Німеччина) вони виступили з промовами, у яких розповіли про роботу в оточеному Маріуполі, як стали свідками кардинальної трансформації міста та військових злочинів з боку російських військових й чому інформація подекуди важливіша за їжу. DTF Magazine наводить тексти промов

Євген Малолєтка

фотограф

Для мене війна розпочалася вісім років тому. Я був фотографом у Києві під час Євромайдану, у Криму в березні 2014 року, а потім на Донбасі. За роки війни ми побували в різних небезпечних ситуаціях, але це ніщо, порівнюючи з тим, що сталося цього року.

Ще до того, як почалася повномасштабна війна, наша команда — Мстислав, Василіса і я — вирішила, що Маріуполь буде нашим місцем, якщо щось трапиться.

Увечері 23 лютого все стало зрозуміло. Ми під’їжджали до міста дорогою, що проходить недалеко від лінії фронту. Я пам’ятаю, що напередодні на передовій були напружені та бойові дії. Але не цього дня, й не тієї ночі. Все було тихо.

Ми приїхали до Маріуполя за годину до війни, о 3:30 ранку. За годину путін у своїй промові оголосив про вторгнення. Й ракети почали падати на околиці міста. Наступні 24 години ми не спали. День був таким напруженим, як і наступні місяці. Ми вирішили залишитися в місті під обстрілом, тому що ми мали.


За 20 днів у Маріуполі ми стали свідками військових злочинів, авіаударів та звірств, скоєних російськими військами проти мирних жителів.


Я мав показати світові та моїй країні, що відбувається і як українці терплять страх і біль. Я бачив багато людей, які страждають у Маріуполі. Але я ніколи не бачив, щоб за такиий короткий проміжок часу було вбито стільки дітей. Здавалося б, неможливо було зв’язатися з мешканцями Маріуполя, проте після публікації наших фотографій, ми отримали сотні повідомлень у соціальній мережі з проханням знайти рідних і близьких, але, на жаль, ситуація не давала змогу навіть іноді виходити за межі укриттів через постійні обстріли. Ми втратили машину й пересування стало неможливим.


Уся трагедія Маріуполя назавжди залишилася зі мною. Як великий шрам на тілі й серці. Але водночас я відчуваю, що робота, яку ми виконували, документуючи жахи війни, допоможе світові зрозуміти, що сталося в Україні та відновити справедливість щодо тисячі загиблих у цій війні.


Мстислав Чернов

відеожурналіст

4 березня. Ще один день у Маріуполі. Ми вийшли з підвалу готелю, де провели ніч, щоб знімати репортаж про те, що відбувається в місті. Й побачили, що місто змінилося.


Люди були у відчаї, вони грабували магазини, вони забирали їжу та ліки. Іноді відбувалися бійки, навіть напади. Ми не впізнавали місто. Ми не розуміли, що сталося й чому сталося так швидко.


На околицях велися інтенсивні обстріли й з кожним днем помирало дедалі більше людей. Мертві люди просто лежали довкола. Вони лежали поховані в дитячих садках, на клумбах чи їх просто підбирали комунальники та приносили до братських могил. Потім будівлю комунальної служби розбомбили й вони зупинилися.

Але ми таки зрозуміли, в чому причина такої швидкої трансформації — люди не мали жодної інформації.


Люди не знали, що відбувається у прилеглому селищі. Люди приходили до нас, бо бачили напис «преса» й питали: «А Київ ще стоїть?», «А Одесу взяли чи ні?», «Що з Харковом, у мене там родичі?». Й вони чекали від нас відповіді. Я намагався дати їм ці відповіді. Тоді я зрозумів, що іноді деякі новини та інформація є більш важливими для виживання людей, ніж їжа.


Це навчило мене працювати щодень більше, примушувати себе виходити з підвалу на вулицю, тому що там тривали постійні обстріли.

Вони ризикують так само як і ми. Хай ця премія буде для всіх, хто працює в Україні. Дякуємо вам за те, що свободу слова підтримують не лише на словах. Будь ласка, продовжуйте підтримку журналістики, української та міжнародної, обʼєктивної журналістики.

Євген Малолєтка та Мстислав Чернов на врученні Freedom of Speech Award в німецькому Бонні | Фото — Angelina Kariakina (Twitter)


Дизайн партнер — crevv.com
Разработка сайта — DTF Magazine/don't Take Fake