Сьомого травня в “Щербенко Арт Центрі” стартує виставка Яреми Малащука та Романа Хімея «Нове місто друзів». Експозиція поділена на дві частини: одна з них розповідатиме про рідне місто дуету Коломию, інша — про Мирноград у Донецькій області. Назва проєкту — відсилка до вірша американського поета Волта Вітмена, написаного у 1867 році та присвяченого ранньо-соціалістичним ідеям єдності.
“Нове місто друзів” — фільми та відеоперформанси за участі містян, які разом з художниками згадували зниклі, конструювали нові можливі та неможливі маршрути своїми містами. На прохання DTF Magazine дует розповідає про свій проєкт
Про ідею “Нового міста друзів”
За словами Яреми Малащука, проєкт виник “внаслідок спостереження за містами України”. Спочатку дует працював над ідеєю, дотичною до поверхневої “європеїзації” Києва, а пізніше перемкнувся на допрацювання проєкту “Щоб потім не казали що ми не пам’ятаємо”, який Малащук с Хімеєм робили на Донбасі. Зрештою Київ замінили на Коломию, яка об’єдналась з Мирноградом в “Нове місто друзів”.
Втім, Роман Хімей не волів би називати «Нове місто друзів» проєктом, позаяк це слово асоціюється в нього з чимось тимчасовим.
«Ідея нашої виставки не з’явилася за короткий час, вона поступово генерувалася з нашого зацікавлення genius loci, тобто пошуком місця самобутнього, яке, незалежно від національності чи походження, спільно твориться і продуктом якого можуть бути також міста», — пояснює Хімей.
Чому обрали Мирноград та Коломию
Вибір Мирнограда й Коломиї у якості головних героїв проєкту Малащук пояснює тим, що це два міста з приблизно однаковою чисельністю населення, але з різною географією та історією. Історія Коломиї має ще персональний контекст, бо це місто в якому Роман та Ярема виросли. А Мирноград зацікавив дует тому, що це “відносно молоде місто з індустріальним минулим, яке залишає великий і дуже конкретний відбиток на майбутньому”.
Хімей протягом останніх двох років переважно відвідував тільки два місця: Мирноград, де живе сім’я його дружини, та Коломию. Завдяки дружині Хімей потрапив на монорайон «Новатор», збудований на початку 1950-х біля однойменної шахти.
«Мене зацікавило те, що звичну для цих земель вісь монументального міста з ідеологічним пам’ятником посередині ламав одиночний обеліск, винесений жителями в степ поза межі району. Це було пов’язано з місцем підземного обвалу від вибуху газу метану, що стався в 1977 році, в результаті якого загинуло 17 гірників», — розповідає Хімей.
Тіла трьох шахтарів дістати на поверхню так і не вдалося, і за традицією, точно над місцем загибелі, маркшейдери встановили пам’ятний обеліск. Пізніше, в рамках резиденції «Ландшафт як монумент» (куратори О. Погребняк та Д. Чепурний), що відбувалася влітку 2020 року в Мирнограді, дует дізнався, що підземний штрек проходив просто під «Новатором» та закінчувався поза ним у полі. Видобуваючи вугілля і поступово прокладаючи підземний маршрут штреку під своїми власними домівками, гірники перетинали їх і знову виходили в степ, в надрах якого і стався обвал. Зараз від шахтного двору залишився тільки щільно порослий чагарниками фундамент.
«Місце, завдяки якому утворилось місто, розчинилося і повернулося до свого природнього часу. Під час спільної з містянами ходи поверхнею над підземним маршрутом до нас вибігла дівчинка 6-7 років й поцікавилася, куди прямує так багато людей. Я відповів, що ми йдемо до обеліску, вона ж шепнула, що так далеко не піде. Тоді уточнив, що ми будемо йти через центр району повз пам’ятник з шахтарською лампою, але тут ми з нею не порозумілися. Я миттєво виправився, що йдемо “до пам’ятника Леніну” й вона відразу кивнула. Шахтарська лампадка, що замінила пам’ятник Леніну, в її розумінні і є Леніним. Беручи до уваги її вік, не думаю, що вона пам’ятає як виглядав монумент раніше», — ділиться Хімей.
Про реакцію місцевих мешканців
Малащук стверджує, що зазвичай люди з невеликих міст легше погоджуються на участь в різних проєктах, “бо їм цікавий якийсь незвичний досвід”.
“Але пояснювати про що твій проект це завжди дилема. Повністю все розтлумачити неможливо навіть самому собі. Ось ця недокомунікація теж є частиною проєкту “Нове місто друзів”. Вона наголошує на неможливості існування такого міста”, — розповідає Малащук.
Про що саме “Нове місто друзів”
В постіндустріальному Донбасі дует зосередився на хореографії місцевих жителів, яка петляє між прихованим і видимим, а в Галичині — на співіснуванні офіційної інтонації та «псєчих доріжок», якими ходить герой їхнього фільму Максим.
Хімей каже, що Захер-Мазох писав, що Коломия трансформується на очах, і в один момент може легко перетворитися з Шварцвальду в багдадський базар і навпаки, де «Схід і Захід простягають одне одному руки».
Про жителів Коломиї можна говорити як про таких, що жили в різних державах, не покидаючи рідного міста. За останні двісті років Галичина пам’ятає зміну багатьох політичних режимів. Якщо Донбас завжди потерпав від іронії з боку зверхнього метрополісу, то Коломия наче потерпає від іронії з боку драми самої історії.
«Як у максимально прозаїчній грецькій трагедії, українці все-таки отримують свою українську Коломию, але в неочікуваний для них спосіб — через “визволення” радянськими військами. Відповідальність за забуття єврейського населення Коломийщини, як кошмарна естафета, передана нацистами радянській владі, дійшла і до теперішніх мешканців одного з коломийських ОСББ. Так коло відповідальних звужується до конкретної громади», — продовжує Хімей.
Місцеві мешканці щорічно замовляють послуги прибиральників та малярів для того, щоб упорядкувати територію перед весняними святами. Вичищають плити (єврейські мацеви), встелені на дворі перед хрущовкою, не здогадуючись, що своїми щоденними рухами наближуються до комеморативного ритуалу. Могильний камінь з єврейського кладовища попри обставини, в яких опинився, до сих пір зберігає своє першопочаткове значення. Так, на думку Хімея й Малащука деколонізована Коломия виходить з чужого сну в свій приватний «замок владних надій».
Виставка працюватиме до п’ятого червня.
Ярема Малащук — про обман у документалістиці, феномен рейву та православний треш
Роман Хімей та Ярема Малащук народилися в Коломиї, працюють і проживають у Києві. Навчалися в Київському національному університеті театру, кіно і телебачення імені І. К. Карпенка-Карого. Працюють з різними видами візуального мистецтва як режисери, художники та оператори-постановники.
Співпрацювали з голландською групою художників Metahaven та режисером Філіпом Сотниченко. Володарі Гран-прі премії Молоді українські художники від “Щербенко Арт Центру” у 2019 році. Нагороджені Головною премією PinchukArtPrize 2020 та Другою спеціальною премією PinchukArtPrize 2018.
У 2020 році Малащук та Хімей дебютували з повнометражним неігровим фільмом «Зарваниця» на фестивалі Docudays UA. Фільм отримав Спеціальну відзнаку журі Kharkiv MeetDocs IFF. Також були учасниками першого онлайн-кінофестивалю DTF Magazine — Apricot Short Film Festival — з короткометражною стрічкою «Присвячується молоді всього світу II», присвяченому найбільшому українському рейву Схема.
Читайте также:
- В Киеве открылась выставка к десятилетию арт-группы Gorsad Kyiv
- Сплошная мыльная опера: Как традиции (и их отрицание) влияют на современное искусство
- Солистка Florence and the Machine напишет музыку для мюзикла по мотивам «Великого Гэтсби»
- Converse открыл виртуальный магазин на острове из мусора
Следите за DTF Magazine в Facebook, Instagram, Twitter и Telegram
