Підбиваючи підсумки 2010-х, видання Pitchfork назвало Blonde Френка Оушена найкращим альбомом десятиліття. Але навіть таке гучне звання мало говорить про вплив Френка. Він змінив ставлення до квірів у хіп-хопі, започаткував тренд на поєднання співу з речитативом, виростив нове покоління артистів — від чуттєвої SZA до зухвалого Playboi Carti. І постійно зникав, повертаючись у найпотрібніші моменти.
DTF Magazine розповідає про феномен одного з найзагадковіших артистів сучасності та про те, як сором’язливий Крістофер Бро перетворився на Френка Оушена й записав альбом десятиліття.
Цей текст також доступний у форматі подкасту. Послухати його можна тут:
Крістофер Бро та втеча з Нового Орлеана
Крістофер Едвін Бро народився в місті Лонг-Біч, штат Каліфорнія, але у п’ять років разом із родиною переїхав до Нового Орлеана, де і провів дитинство. Він ріс без батька, який покинув їх із матір’ю, коли Крісу виповнилося шість років. Відключення води та електрики через борги стали для родини Бро звичною справою, а матері доводилося працювати за двох.
Роль батька для Крістофера взяв на себе його дідусь, який мав проблеми із креком, героїном та алкоголем. Народження онука стало для нього шансом почати нове життя: він почав відвідувати зустрічі анонімних алкоголіків і наркозалежних, а згодом став їхнім ментором і час від часу брав Кріса на збори.
Але найчастіше хлопець був сам по собі. Його не раз виключали зі школи, і матері постійно доводилося шукати нову. У 2015 році він зізнався, що підробляв, продаючи крек і кокаїн.
«Здавалося, мене відсторонювали від занять кожні п’ять хвилин. Так було доти, доки я не загорівся ідеєю почати музичну кар’єру. Інтерес до музики пробудив у мені іншу ментальність. Здається, це було пов’язано з перехідним віком, тому що я став дуже спокійним. Усередині в мене все ще панував хаос, але я більше не показував цього», — згадував Кріс.
Інтерес до музики Крістофер перейняв від батьків, а також від численних дядьків, тіток і друзів родини, які жили по сусідству. Хлопцеві здавалося, що музика в їхніх домівках була завжди й усюди: «Джері Роско, близька подруга моєї мами, вперше увімкнула мені Прінса… Коли мені було 10 чи 11 років, я телефонував їй і наспівував вигадані мною пісні. Вона підтримувала мене й дозволяла мені почуватися особливим, що, як мені здається, необхідно кожній людині на певних етапах життя».
У машині його матері теж постійно лунала музика: Вітні Г’юстон, Мерая Кері, Аніта Бейкер, — але спочатку вона не надто оптимістично ставилася до захоплення сина: «Мій батько був музикантом, і мама казала: “Ти справді хочеш піти стопами цього придурка? Можливо, тобі краще вивчитися на юриста”».
Але в музичній кар’єрі Кріс бачив спосіб покінчити з бідністю та стати вільним. У 2005 році, після того як Новий Орлеан накрив ураган «Катріна», він зібрав свої демозаписи, взяв накопичену тисячу доларів, сів у машину й поїхав до Лос-Анджелеса на пошуки студії.
Лонні Бро та колекція демок
У Лос-Анджелесі Кріс планував пробути шість тижнів, але затримався на шість років. Він одразу знайшов відповідну студію, але щоб оплачувати її оренду, доводилося працювати на кількох роботах. «Я працював у FedEx, закусочних Kinko’s, Fatburger, Subway — там я був артистом по сендвічах, — жартував Кріс. — А ще був страховим агентом».
Спочатку Крістофер записував треки для себе, але зрозумів, що йому ще бракує досвіду для сольної кар’єри й він не зможе заробляти цим на життя. Тому він долучився до місцевої тусовки продюсерів і сонграйтерів, почав навчатися, а заодно записувати демотреки для Джастіна Бібера, Usher, Джона Ледженда та інших попвиконавців.
Долучитися до тусовки йому допомогла випадкова зустріч. Якось він залишив сумку з ноутбуком у друга, а той запропонував забрати її зі студії, де того дня зібралися місцеві продюсери та сонграйтери.
«Усі дістають ноутбуки, під’єднують їх до величезних колонок і вмикають свою музику. Мені теж запропонували ввімкнути трек. Вони послухали й кажуть: “П**дець! Тобі варто приходити сюди записуватися”. Що я зрештою і зробив. Годинами сидів у кімнатах, але спочатку не міг придумати достатньо хороших рядків. Думав: “Мені потрібно підняти планку”», — згадує Крістофер. Він додає, що та зустріч буквально врятувала його, адже раніше за оренду студії доводилося платити.
У той самий період він почав писати треки під псевдонімом Лонні Бро. Лонні — скорочення від Лайонел, так звали дідуся Кріса, який став для нього другим батьком. Учасники продюсерського дуету MIDI Mafia розповідали, що він міг засиджуватися в студії до ранку, доводячи до ідеалу навіть ті пісні, які призначалися не для нього.
Одним із таких треків став Quickly. MIDI Mafia згадують, як закінчили роботу над піснею о п’ятій ранку. Коли її почув Джон Ледженд, він одразу зупинив мастеринг нового альбому, який уже готували до друку. Цей самий трек хотіли забрати Usher і співачка Brandy, але зрештою він дістався Ледженду. Так сталося і з треком Bigger, який увійшов до альбому Джастіна Бібера My World.
Тим часом самому Лонні все ще чогось бракувало. Він шукав каталізатор, який підштовхнув би його до запису особистих треків. І ним стало перше справжнє кохання:«До цього я не переживав чогось емоційного. Ніколи не закохувався, ніхто не розбивав мені серце. Коли це сталося, все змінилося. Це зробило мене справжнім артистом… Тепер мені було що сказати».
Коли треки авторства Лонні потрапили до відомих музикантів, ним зацікавився лейбл Def Jam. Йому здавалося, що це точно допоможе розвитку кар’єри, тож у 2009 році він підписав контракт. Але лейбл не звертав на нього уваги ще два роки.
Зате через рік він познайомився з Тайлером, The Creator та божевільною командою Odd Future, а спільні інтереси одразу зблизили Лонні й Тайлера. Це також підштовхнуло Лонні до нових спроб записувати сольні треки. Одним із них став Acura Integurl, назва якого відсилає до моделі його першого автомобіля.
«Коли я награв мелодію для Acura Integurl, він одразу попросив скинути запис. Сказав, що хоче щось написати під неї. Я погодився і просто вийшов із кімнати: не хотів порушувати його настрій, — розповідав продюсер треку Dre Knight. — Він забрав запис і пішов, пообіцявши повернутися за тиждень».
Але за кілька днів трек вийшов на порталі Worldstar — під ім’ям Френка Оушена. «Мені телефонує друг і каже: “На Worldstar вийшов кліп якогось Френка Оушена, і трек звучить так, ніби це твоя робота”, — згадує Dre Knight. — Я загуглив Frank Ocean, увімкнув відео й подумав: “П*здець, цей чувак украв трек Лонні…” А потім зрозумів, що цей Френк Оушен і є Лонні».
Як і з цим треком, Лонні приховував роботу над своїм першим релізом, обманюючи навіть колег. А потім сталося те, що, можливо, поховало альбом Channel ORANGE у його початковому вигляді: хтось злив у мережу збірку демозаписів Лонні. Цю збірку й досі можна знайти під назвою The Lonny Breaux Collection.
Крістофер Френсіс Оушен і його ностальгія
До того як стати Френком Оушеном, у Лонні було багато інших варіантів псевдоніма, наприклад, JFK (ініціали 35-го президента США Джона Кеннеді). Ким зрештою став Лонні Бро, до останнього ніхто не знав. 16 лютого 2011 року мікстейп nostalgia, ULTRA. без анонсів і промо вийшов у тамблері Френка Оушена — його могли завантажити всі охочі.
В архіві було 14 треків, у яких Оушен використовував музику та переспівував пісні Coldplay, The Eagles, Radiohead, MGMT та інших музикантів. Саме тому Френк випустив його в обхід лейблу, з яким контракт уклав не Оушен, а Лонні Бро. У самих треках він «зашив» безліч попкультурних відсилань — від фільмів Стенлі Кубрика до ретровідеоігор на кшталт Street Fighter.
Після релізу артист зізнається, що «записувати цей проєкт було неймовірно складно», але саме цей процес він оцінив найбільше. А ще розповість, що офіційно змінив ім’я на Крістофер Френсіс Оушен ще у 2010 році, у день свого народження. Рішення було вимушеним, але іншого способу приховати реліз від лейблу в нього не було. Цей псевдонім — одночасно омаж Френку Сінатрі та оригінальному фільму «11 друзів Оушена».
Мікстейп майже миттєво став сенсацією. Поки Def Jam шукав невідомого артиста, nostalgia, ULTRA. хвалили Каньє Вест, Jay-Z, Nas і Бейонсе. Того ж року Каньє та Jay-Z працювали над альбомом Watch the Throne. У лонгплеї майже не було запрошених артистів, але Кан’є настільки сподобалася музика Френка, що він запропонував йому попрацювати разом. У результаті Каньє, Jay-Z та Френк записали два сингли: No Church in the Wild і Made in America. У відповідь Кан’є запропонував Оушену куплет для дебютного альбому, але Френк відмовився: сказав, що хоче «все зробити сам».
Тим часом за підсумками року nostalgia, ULTRA. потрапив до списків найкращих релізів за версією видань Pitchfork, Rolling Stone, Complex та The Guardian.
Френк Оушен і дебют Channel ORANGE
«Дайте мені мільйон доларів, якщо хочете альбом», — сказав Френк на зустрічі з лейблом уже після того, як з’ясувалося, куди подівся Лонні Бро. Працюючи над дебютним альбомом, Оушен не міг безкоштовно використовувати семпли інших музикантів, але, зважаючи на успіх nostalgia, ULTRA., керівництво Def Jam не могло відмовити. І якщо nostalgia, ULTRA. був розігрівом, то в Channel ORANGE Френк хотів підняти планку й розповісти більш особисту історію.
Запис Channel ORANGE тривав лише два тижні, значно більше часу пішло на зведення треків і створення цілісної картини. Тоді результат задовольнив Френка, але через сім років він визнав, що «кінцевий продукт усе ж не став реалістичним відображенням тієї боротьби», яка відбувалася в його житті.
Channel ORANGE вийшов через рік після релізу nostalgia, ULTRA., але перед цим приводом заговорити про Френка Оушена стало зізнання, опубліковане в тамблері:
«…ЧОТИРИ ЛІТА ТОМУ Я ЗУСТРІВ ДЕКОГО. МЕНІ БУЛО 19. ЙОМУ ТЕЖ. МИ ПРОВЕЛИ ЦЕ ЛІТО РАЗОМ, А ЗГОДОМ І НАСТУПНЕ. МАЙЖЕ ЩОДНЯ. І В ТІ ДНІ, КОЛИ МИ БУЛИ РАЗОМ, ЧАС ПЛИНУВ ПЛАВНО. Я СПОСТЕРІГАВ ЗА НИМ, ЗА ЙОГО УСМІШКОЮ, СЛУХАВ ЙОГО РОЗМОВИ І ЙОГО ТИШУ… КОЛИ Я УСВІДОМИВ, ЩО ЗАКОХАВСЯ, ТО ЗРОЗУМІВ, ЩО ЦЕ БУЛО БЕЗНАДІЙНО. Я НІКУДА НЕ МІГ ДІТИСЯ ВІД ПОЧУТТІВ, У МЕНЕ НЕ БУЛО ВИБОРУ. ЦЕ СТАЛО МОЇМ ПЕРШИМ КОХАННЯМ І ЗМІНИЛО МОЄ ЖИТТЯ… Я НЕ ЗНАЮ, ЩО БУДЕ ДАЛІ, АЛЕ ЦЕ НОРМАЛЬНО. У МЕНЕ БІЛЬШЕ НЕМАЄ ЖОДНИХ СЕКРЕТІВ, МЕНІ НЕ ПОТРІБНО НІЧОГО ПРИХОВУВАТИ… Я ВІДЧУВАЮ СЕБЕ ВІЛЬНОЮ ЛЮДИНОЮ».
Френк розумів, що зізнання у бісексуальності змінить ставлення до нього, адже навіть серед близьких, зокрема його матері, хтось хоча б раз висловлювався гомофобно. Але він також розумів, що без зізнання не зможе бути чесним. Та й запитання журналістів про чоловічі займенники в його треках йому вже набридли: «Після одного із прослуховувань у Def Jam якийсь журналіст написав про це у своїй рецензії. І я подумав: “Більше жодних таємниць”». Після публікації листа він відчув величезне полегшення та був готовий нарешті представити дебютний альбом.
«Дехто казав, що я розповів про свої почуття до хлопця заради хайпу. Ніби це той хайп, який допоможе тобі в хіп-хопі та іншій музиці темношкірих. Я знав, що якщо розповім про це, то наступним кроком маю випустити один із найвидатніших мистецьких творів нашого покоління. І я це зробив. Чому я так у цьому впевнений? Бо я є*ашив не покладаючи рук. І та частина альбому, яка вам сподобалася найбільше, була для мене найпростішою».
Втім, Channel ORANGE, що вийшов у липні 2012 року, не став найвідвертішим релізом Френка — радше мудбордом того, що відбувалося в його голові. Він так і не зізнається, де в цих історіях правда і чи можна ототожнювати його самого з ліричним героєм.
Критики хвалили альбом за абсолютно нове, інтимне звучання, що поєднувало спів і речитатив, а Френка називали мало не новим Прінсом або Стіві Вандером. А оглядач Pitchfork у своїй рецензії й узагалі написав: «Цей альбом уже звучить як класика».
Окрім ще більшої слави та перших місць у рейтингах, Channel ORANGE приніс Френку й виступ на «Греммі», де лонгплей номінували в категорії «Найкращий урбан-альбом».
З тієї церемонії Оушен виніс дві статуетки: у номінаціях «Найкращий урбан-альбом» і «Найкраща реп-колаборація» за трек із Каньє та Jay-Z. А ще — тонну критики за «не найкращий виступ». Після церемонії Френка критикували за вибір треку та якість виступу.
Через чотири роки він пригадає керівництву «Греммі» цю критику, але у 2013-му той виступ стане одним із його останніх публічних виходів. Незабаром Френк видалить соцмережі (крім тамблера) і зникне на три роки, щоб записати «найкращий альбом десятиліття».
Френк Оушен і музична афера десятиліття
У серпні 2016-го Оушен представив одразу два релізи. Візуальний Endless вийшов ексклюзивно на Apple Music, а наступного дня Френк представив лонгплей Blonde уже як незалежний артист. Разом із ними вийшов зін Boys Don’t Cry, який безкоштовно роздавали в попап-сторах у чотирьох містах США (а тепер перепродають за 600 доларів і більше). І лише після цього всі дізналися, чим Френк займався під час своєї відсутності.
Вирішивши втекти, Оушен зібрав жорсткі диски з усією музикою, залишив Лос-Анджелес і переїхав до Лондона, де на той момент нікого не знав. «Для мене це було чимось на кшталт втечі з палаючого будинку», — пояснював музикант.
У Лондоні він одразу взявся за новий проєкт. Записувався у студії Abbey Road, де створювали свої альбоми The Beatles, а потім ішов у клуби. На лондонських вечірках він також познайомився з A$AP Rocky, який став одним із його найкращих друзів.
Паралельно із записами Френк подорожував і збирав матеріали для Boys Don’t Cry. Побував у Китаї, де встиг попрацювати з фотографом Реном Хангом до його смерті. Був у Японії, де влаштовував дрифт-заїзди на гоночному комплексі. Їздив до Берліна, де у студії Вольфганга Тільманса зняв ту саму обкладинку Blonde. Вперше побував у Berghain, де познайомився із продюсером Vegyn, який увійшов до постійної команди Френка. А ще у 2015 році знову змінив ім’я, скоротивши його до Френка Оушена.
Увесь цей час він носив жорсткі диски з альбомом у своєму рюкзаку, не довіряючи онлайн-сховищам: «Нехай краще літак вибухне і диски згорять разом зі мною, ніж хтось випустить безглуздий посмертний реліз».
А ще Френк регулярно оголошував дату виходу альбому, який спочатку називався Boys Don’t Cry, а потім переносив її або просто ігнорував усі запитання. Як виявилося, головна проблема з релізом полягала в контракті з лейблом: увесь цей час Френк шукав спосіб його розірвати: «На мене почав тиснути той факт, що я відповідав за свій успіх, але не отримував левову частку всього прибутку».
Щоб залишити лейбл, Оушен мав випустити на Def Jam ще один альбом. Але він не хотів віддавати їм свій головний реліз — так з’явився план одночасного запису двох проєктів. Френк повністю змінив команду: найняв нового менеджера та адвоката й почав переговори з Def Jam. Він домовився, що за власні гроші викупить майстер-копії треків, а натомість лейбл зможе зайнятися дистрибуцією нового альбому.
План спрацював — 19 серпня на Def Jam вийшов «підставний» візуальний альбом Endless. Щоправда, лейблу не дісталося навіть традиційне право на дистрибуцію: за ексклюзивну презентацію проєкту відповідала Apple.
У 45-хвилинному відео Френк власноруч будує сходи під акомпанемент відлуння, ембієнтних вставок, семихвилинного технотреку Вольфганга Тільманса, оди бренду Comme des Garçons, каверу на пісню фанк-гурту The Isley Brothers At Your Best та іншої музики, де його голос часом ледь чутно.
І щойно медіа кинулися розбирати Endless та писати про повернення Френка Оушена, як наступного дня вийшов «незалежний» Blonde, перетягнувши на себе всю увагу. У світі, де музиканти рівня Кан’є Веста не можуть розірвати контракт із лейблом, водночас зберігши права на свою музику, це стало прецедентом. А фразу I got two versions фанати Френка ще не раз згадуватимуть.
Blonde дебютував на першому місці в чарті Billboard і став третім найкасовішим альбомом року, поступившись лише Дрейку та Бейонсе. Але Френку й не потрібне було таке визнання. Того дня він «проспав приблизно 15 годин», а потім вирушив у подорож «до Китаю, Японії, Океанії та Франції», залишивши декодинг альбому слухачам.
Blonde безумовно став більш особистим, ніж усі попередні роботи Оушена, а невпевненості й збентеження тут значно більше, ніж у Channel ORANGE; здається, ніби в цьому релізі Френк деконструював самого себе. Окрім Оушена, у записі брали участь Tyler, The Creator, Кан’є Вест, Фаррелл Вільямс, Рік Рубін, Джеймс Блейк і Young Lean. Щоправда, всі відсилання досі так і не вдалося розгадати.
«Це була моя версія колажу, — пізніше пояснить Френк. — Іноді ми сприймаємо пам’ять нелінійно. Ми не розповідаємо історії самі собі, ми просто знаємо ці історії, але бачимо їх як накладені одна на одну спалахи».
Альбом знову очолив рейтинги року, критики називали його «ювелірною роботою» та «одним із найкращих записів усіх часів». За підсумками декади, що минала, Pitchfork узагалі назве Blonde «головним альбомом десятиліття», а The Wall Street Journal напише: «Френк Оушен тихо правив цим десятиліттям».
Але на майбутній церемонії «Греммі» у 2017 році Blonde не отримав жодної номінації. У бік академії посипалася критика та обурення. Як з’ясувалося, сам Оушен вирішив не висувати альбом: «Ця інституція має хіба що ностальгічне значення. Вона недостатньо представляє таких, як я. Їхні системи нагородження, номінацій і відбору застаріли. Тож я волію бути Коліном Каперніком, ніж сидіти в залі».
На це відповіли продюсери «Греммі» Кен Ерліх і Девід Вайлд, заявивши, що, найімовірніше, відмова Оушена пов’язана із провальним виступом у 2013 році. Це ще більше розлютило артиста: «Мій виступ на “Греммі” був лайном. Дякую, що нагадали. На*уй цей виступ. Думаєте, він став причиною того, що я не висувався на “Греммі”? Вам не здається, що якби я так вважав, то хотів би виступити знову, щоб виправити ту ситуацію? Перемога на телебаченні не зробить мене успішним… Знаєте, що таке “погане телебачення”? Коли альбомом року стає 1989 Тейлор Свіфт, а не To Pimp a Butterfly Кендрика Ламара».
Замість відвідування церемонії Оушен анонсував тур найбільшими фестивалями світу, а до його початку запустив радіостанцію на Apple Music, де спонтанно вмикав нові треки. Потім настало літо, і фанатам Оушена довелося звикати до нових переносів: перші три концерти скасували буквально в день виступу. Чи то через технічні причини, чи то через неготовність Френка, він вийшов на сцену лише на четвертому шоу.
Одним із найзворушливіших моментів туру став вихід на сцену Бреда Пітта під час одного з концертів. Актор сидів на сцені, приклавши до вуха телефон, імітуючи розмову з Оушеном. В інтерв’ю Пітт зізнався, що пісні Френка допомогли йому пережити розставання з Анджеліною Джолі.
Завершивши тур, Оушен написав есе, яке підсумував словами: «Якщо вам сподобався 2017-й, то ви полюбите і 2018-й». А потім знову зник майже на два роки.
Френк Оушен і розбите серце
Коли Френк Оушен зникав раніше, то зв’язувався з фанатами лише через тамблер. Але після релізу Blonde у нього була ціла радіостанція. Він не зник назовсім: повертався в ефір, створив спеціальний плейлист для гри GTA V і записав куплети для альбомів A$AP Rocky та Тревіса Скотта.
Його чергове повернення відбулося в листопаді 2018-го: Френк знову вийшов в ефір, щоб привернути увагу до проміжних виборів у США. Згодом з’ясувалося, що в Оушена був закритий інстаграм. Коли він зробив його публічним, фанати побачили фото з подорожей, його візит до тунелю Hyperloop Ілона Маска, бекстейдж Endless і туру Blonde, а також дізналися, що він усе-таки сумує за виступами.
«Я відчував дисонанс між тим, яким мене бачили люди, і тим, ким я був насправді. Мені хотілося діалогу, — пояснював Оушен. — Уявлення про мене як про затворника абсурдне, адже я весь час на вулицях, постійно подорожую».
2019-й став тому підтвердженням: за цей рік Френк дав ледь не більше інтерв’ю, ніж за всю свою кар’єру, і, звісно ж, натякнув на новий альбом. З інтерв’ю стало відомо, що наступний альбом може бути ще більш експериментальним: «Я цікавлюся клубною культурою та нічним життям, музичними сценами Детройта, Чикаго, техно, хаусом, французькою електронною музикою».
Кульмінацією публічності став анонс серії вечірок PrEP+. Її назва відсилала до методу профілактики ВІЛ, а самі івенти Оушен присвятив клубній сцені Нью-Йорка 1980-х і тому, як могли б проходити квір-вечірки, якби PrEP винайшли тоді.
Разом із вечірками повернулися нові випуски blondedRADIO та нові треки — фанати заговорили про наступний альбом, розбираючи обкладинки та вишукуючи відсилання. Їхня віра зміцнилася ще більше, коли на початку 2020-го Оушена оголосили хедлайнером «Коачелли». Але коли здавалося, що все йде за планом, почалася пандемія COVID-19.
Першим тривожним дзвіночком стало скасування вечірок — це сталося ще до пандемії. Потім почалися перебої з постачанням мерчу. Коли команда Оушена пропустила всі дедлайни з розсилки, фанати звинуватили Френка в порушенні прав споживачів і пригрозили поскаржитися до Федеральної торгової комісії США. У відповідь дати нових постачань мовчки оновили, але багато фанатів досі чекають на платівки та мерч, які мали отримати навесні. Оновлення в інстаграмі артиста теж ставали дедалі рідшими, аж поки зовсім не припинилися. На реддіт жартували, що саме Френк вигадав коронавірус, щоб не випускати альбом.
А потім у ніч проти 3 серпня 2020 року молодший брат Оушена, Раян Бро, загинув в автокатастрофі. Раян і Френк були дуже близькі: брат був у студії під час запису Blonde, а наприкінці треку Futura Free можна почути його коротке інтерв’ю. Френк казав, що «якби йому не вдалося втілити свої плани», то брат «подвоїв би його шанси».
У репортажі з місця аварії фанати побачили музиканта, який сидів на узбіччі. Вже тоді стало зрозуміло, що далі станеться одне із двох: реакцією на трагедію стане можливий альбом або ж розпочнеться новий період мовчання — без інтерв’ю, вечірок і синглів. На момент публікації цього матеріалу у 2020 році Френк усе ще публічно ніяк не коментував смерть брата. Вочевидь, потрібний момент у його всесвіті ще не настав.
