Один з головних українських фестивалів короткого метра KISFF святкує 10-річчя. І святкує не лише показом нового (азійське кіно, фільми на соціальні та феміністичні теми, квір-кіно), а й ретроспективою найкращого за десять років фестивалю. Цьогоріч KISFF назбирав 29 різних програм включно з національним і міжнародним конкурсом. Усі стрічки покажуть з 4 до 8 серпня в столичному кінотеатрі «Київська Русь» і парку ім. Тараса Шевченка.
За час існування фестиваль перетворився на майданчик українських дебютів, де нагороди отримували Катерина Горностай, Микита Лиськов і Юра Катинський. Одразу три добірки фестивалю присвячено нашому короткому метрові («KISFF 10 років: вибрані українські фільми», «Український короткий метр: становлення» й «Національний конкурс»).
DTF Magazine розповідає про найкращі стрічки цих програм та запитує дебютантів і досвідчених режисерів, які завдання вони ставили перед собою.
Український короткий метр: становлення
«Канікули» / 2013
режисерка Марина Степанська
Про що фільм: Хлопець і дівчина вирушають на літні канікули до села. Пара постійно свариться, мириться й відпочиває разом. «Канікули» — це суміш ігрового й документального кіно, яке режисерка зняла за п’єсою свого приятеля Анселса Каугерса.
Що каже Марія Степанська: Працюючи в театрі, усвідомила, що емоції не підкоряються волі. Я хотіла дослідити, коли трапляється стан благодаті або як утрата зв’язків із зовнішнім світом може змінити вас. Я взяла двох молодих людей, вони не були акторами, але в них була така сама проблема, яка буває у всіх. Це відчуття невідомості, коли ваша країна в глибокій депресії й ви не уявляєте, хто ви. Я маю на увазі, які ваші маршрути і який ваш шлях. Ми намагалися жити самотнім життям у самотньому селі й досліджувати людей зі стосунками. «Канікули» — це наш результат.
«Крамниця співочих пташок» / 2013
режисер Анатолій Лавренішин
Про що фільм: У світі майбутнього живуть люди з вбудованими механізмами й птахи з людськими обличчями. Головний герой намагається продавати таких птахів і рятує одну з чарівним голосом. Завдяки її співам світ з чорно-білого перетворюється на кольоровий.
Що каже Анатолій Лавренішин: Я хотів розповісти глядачам про процес переходу буденності в дивовиддя та про причину виникнення цього дива. Головний герой жадає розбагатіти, і така можливість виникає: йому трапляється заможна панна, яка скуповує майже весь товар — птиць. Однак у процесі стосунків з панною герой розуміє, що продає він значно більше, ніж просто птиць. Відмовившись від своєї ілюзії, герой вивільнює велику кількість енергії, і це спричиняє диво. Що цікаво, у мене в житті нещодавно програлася ця історія. Я майже продав свій проєкт продюсерці, яка нагадує панну зі стрічки, але вчасно зупинився й розвіяв химерну ілюзію, нібито гроші можуть принести щастя.
«Між нами» / 2013
режисерка Катерина Горностай
Про що фільм: Чоловік і його дружина-ровесниця розходяться через коханця, який став поміж ними. Тепер пара пригадує все, що відбулося з нею за час спільного життя.
Що каже Катерина Горностай: Я тому більше й не знімаю документальне кіно, бо док для мене завжди був екстремально автобіографічним. Такий емоційний ексгібіціонізм, підозрюю, може бути навіть травматичним для глядача, бо часто чула: «Дивився цей фільм — наче підглядав у те, що не мушу бачити». Фільм «Між нами» є травматичним і для мене, позаяк це не просто фільм, а й частина важкого періоду життя, закарбованого в зображеннях тогочасної буденності та портретах людей, яких я дуже люблю (бо якось це слово не має минулого часу: ніби, якщо любив, це назавжди актуально, просто саме для того моменту). Я так і не змогла відділити життя від фільму й сприймати його як окреме висловлювання, тому майже ніколи не переглядаю. З моменту його прем’єри на «Молодості» минуло вже 8 років.
«Між нами» колись охрестили «новою щирістю» українського кіно. І з одного боку, мені лестив цей епітет, з іншого — це не зовсім справедливо. Бо в цій історії про любовний трикутник (якщо дуже спрощувати) показано тільки мій погляд. Якби кожен інший з трикутника зняв свою версію цієї історії, вона, певно б, відрізнялася від моєї. Та й моя — це лише те, що я вирішила показати глядачеві, але аж ніяк не все, що справді відбувалося в житті. Однак свою місію для мене цей фільм виконав: зрозуміти й пробачити собі рішення, яке я тоді прийняла.
KISFF 10 років: вибрані українські фільми
«Післясмак» / 2017
режисер Юра Катинський
Про що фільм: Хлопець зустрічається зі старими друзями й пропонує не розходитися, коли всі кафе зачиняються. Вони знайомляться з п’яним чоловіком, у якого сьогодні день народження. Разом вони вирушають до нього на каву, але вдома на компанію чекають самі сюрпризи.
Що каже Юрій Катинський: Якщо в маленькому місті України тобі вже за тридцять і в тебе досі немає сім’ї й дітей — це часто вважається «не ок». А що робити, якщо ти ще й гей? Цей чинник підсилює драматизм становища одного з героїв фільму. Однак головним завданням для себе моя команда і я вбачали не спекуляцію квір-темою, а розповідь історії про одну ніч у провінції, людей та їхню самотність — у формі підліткової пригоди подати проблему вже дорослих людей.
«Точка» / 2014
режисер Артем Беркалов
Про що фільм: Детективна історія розгортається навколо двох кумів-слідчих з різних відомств. Вони мають розкрити злочин у місті, і це здається неважким завданням, але чоловіки роблять несподіваний вибір.
Що каже Артем Беркалов: Знімання «Точки» — символ нестримного творення та свободи. Якщо на цьому проєкті з’являлися межі, вони самознищувалися. Тоді під час знімань мене як режисера не хвилювала ні доля персонажів фільму, ні сама історія. То була «кадроманія» — жага отримувати зображення й передавати через нього енергію. Це було навіть не щастя, а сама його суть.
The End / 2018
режисер Микита Лиськов
Про що фільм: Це набір коротких анімаційних скетчів про кінець світу: від листя, що падає зі звуком битого скла, до пташок, які вибухають від крику Вільгельма.
Що каже Микита Лиськов: З 2012-го по 2016-й я відчайдушно намагався зробити фільм. Але тільки-но я переходив до реалізації сценарію, утрачав інтерес і починав малювати щось інше. За кілька років на компі нагромадилося безліч незавершених мультфільмів. Якоїсь миті я усвідомив: якщо їх з’єднати, вони перетворяться на єдиний. Почав монтувати, змінювати їх місцями, домальовував між ними якісь фрагменти. Потім довго не міг придумати йому назву, поки не вирішив зробити, як робили в старих діснеївських мультфільмах, коли в кінці писали The End. Це й стало назвою фільму.
Український національний конкурс
«Сумні портрети» / 2021
режисер Віталій Кікоть
Про що фільм: У стрічці розгортається любовний трикутник між двома охоронцями супермаркету й касиркою в провінції.
Що каже Віталій Кікоть: Попри те що любовний трикутник — це насамперед про кохання, рушійною силою розвитку сюжету є не воно й навіть не ревнощі. Героями фільму рухає страх. Це страх Паші, що його дівчина зраджує йому з найкращим другом, страх Анжеліки, що вона змарнує життя поруч з некоханою людиною, і страх Гриші, що всі дізнаються правду. Цей фільм про те, до яких наслідків може призвести це почуття і яка ціна позбавлення від нього.
Soon after midnight / 2021
режисер Дмитро Коваль
Про що фільм: Молодий хлопець виходить на прогулянку пустим містом, зустрічається з незнайомцями й слухає фрагменти їхніх дивних розмов. Однак, чим далі він іде, тим більше змінюється його оточення.
Що каже Дмитро Коваль: Тема картини — проблеми складного емоційного стану молодика під час кризи чверті життя. Такий самий стан спонукав мене написати сценарій та аналізувати тему.
Ідея фільму полягає в тому, щоб показати невпевненість, тривогу, самотність та інші внутрішні повороти на шляху головного героя за допомогою образів, метафор і зовнішнього вигляду, що було моїм основним завданням. Моя мета — побудувати взаємодію між внутрішнім світом протагоніста та предметами, місцями розташування, кольорами й освітленням навколо нього. З художнього погляду у фільмі важливо створити чарівні, а іноді й містичні настрої. На це працюють оригінальна музика, оригінальний графічний дизайн, звуковий дизайн, інтер’єри приміщень і яскраві другорядні персонажі.
Фільм не прив’язується до території, але стан, у якому перебуває головний герой, відомий кожній дорослій людині, що дає простір для формування бачення фільму й ідентифікації себе з протагоністом. Завдяки цьому Soon after midnight може підняти проблему кризи чверті життя в будь-якій точці світу.
«Слава» / 2020
режисери Марина Нікольчева й Максим Васянович
Про що фільм: Мстислав співав на вулиці, вважав Ісуса геєм і невірив у дружбу між чоловіком та жінкою. Він хотів знятися в кіно, і нарешті його мрія здійснилася.
Що каже Марина Нікольчева: Мстислава запам’ятовували всі — такою він був магічною й сильною людиною. Не змогла пройти повз нього і я. А він віддячив: провів мене у свій одночасно жахливий і прекрасний світ. Це світ, наповнений сумними обставинами й неймовірною жагою до життя. Об’ємність і неоднозначність — найцінніше, що є в цьому фільмі для мене.
«HOMO DEUS. Людина Божественна» / 2021
режисерка Юлія Дегліна
Про що фільм: Уля й Назар залазять на дах будинку, щоб зайнятися сексом. Вони помічають Іллю, який хоче стрибнути з будівлі. Його вмовляють не робити цього й залишаються поряд на добу, бо Ілля перебуває під впливом психотропних наркотиків.
Що каже Юлія Дегліна: У стрічці є фраза: «Мені так добре, що я сьогодні не сам». Її каже Ілля. У цих словах живе суть історії. Це те, що мені боліло найбільше під час його створення. Через історію Назара, Улі та Іллі я спробувала розглянути проблему самотності й соціальної ізоляції, у якій живе багато молодих людей у перенаселеному світі. Ілля, Уля й Назар — це ми — розгублені, дикуваті, перевантажені інформацією, ворожі самі до себе душі, які блукають наосліп по життю в пошуках розуміння та тепла. Як подолати страх бути відторгнутими й усе ж таки підпускати до себе одне одного? Як бути щирими, відкриватися, дружити, любити, коли є ризик? Я не знаю, але відчуваю, що подолати самотність і внутрішні страхи можна, якщо відкрити серце.
«Ruins in reverse» / 2020
режисерка Олена Невкрита
Про що фільм: Документальний фільм простежує руйнування будинку радянської доби в степах півдня України.
Що каже Олена Невкрита: Я виросла в радянському багатоквартирному будинку й відчула, як економічні та політичні процеси не лише трансформують інфраструктуру, а й суспільні тканини, сплетені цими архітектурами. Вони надихнули мене на створення інсталяції в публічному просторі й врешті-решт есеїстичного короткометражного фільму Ruins in reverse. Картина стежить за процесом трансформації спорожнілого житлового будинку, який побудовано за стандартизованим радянським генеральним планом. Його макет повільно демонтують люди, що створюють нову архітектуру з видобутої цегли.
У Ruins in reverse я хотіла розглянути процес привласнення й використання як форми матеріальної взаємодії з минулим, а також як акту самовдосконалення. Зважаючи на те, що реліквії минулого можуть бути ресурсами майбутнього і як ці ресурси можна повернути, фільм зосереджується на способах, за допомогою яких люди орієнтуються між соціалістичними й капіталістичними руїнами, і формах їхнього відбиття та взаємодії.
«Подібне зображення» / 2020
режисери Лєра Мальченко й Олександр Ганц
Про що фільм: В одному фільмі зібрали звуки й зображення різних місцевостей, осіб і предметів. Автори вбачають у них схожість і створюють форму, у якій можна відчути їх якнайкраще.
Що кажуть Лєра Мальченко й Олександр Ганц (fantastic little splash): Подібне зображення — це відеоесе. Це інтуїтивна робота, яку ми почали знімати ще до початку карантину, і це радше низка замальовок, аніж єдиний твір. В одних ми намагалися вхопити й показати стан сучасної непевної людини, яка знайшла себе в центрі багатьох криз. Ця людина ще опирається виявленому стану речей, але водночас розгублена, намагається віднайти спосіб жити у світі, що знову не піддається впорядкуванню. В інших — уявляли ймовірну відсутність людини взагалі або інші форми її присутності.
«Чутливий матеріал» / 2021
режисерка Наталія Ільчук
Про що фільм: Документальний фільм візуалізує диктофонні записи 50-річної Лідії, яка розповідає про сварки своїх батьків. Її матір пояснювала нестачу любові до доньки суворим тоталітарним режимом.
Що каже Наталія Ільчук: Чутливий матеріал — це про нездатність побачити різницю між неврозом, який можна успішно вилікувати за допомогою терапії, і психозом у результаті незворотного пошкодження мозку. Цим фільмом я хотіла візуально показати кошмарний стан дитини, яка росте в неблагополучній родині, без занурення в гротескне зображення; і намагалася знайти відповідь, чи можна вести нормальний дорослий спосіб життя після дитячих травм. У всіх мудрих книгах і навіть жіночих журналах ідеться про те, що замість стримання важливо мати високий рівень свідомості щодо негативних спогадів під час протистояння пережитій ситуації. Це дає змогу остаточно звільнитися від токсичної задухи. Але цей фільм більше про прощення, ніж про будь-що інше.
Читайте також:
