У київському МОТ триває одна з найбільших артподій України. Чому її варто відвідати

«Модуль тимчасовості» створено з 27 контейнерів-модулів, що сформували кілька виставкових зал, у яких представлені картини, скульптури, інсталяції та аудіовізуальні проєкти. Докладніше про архітектуру простору читайте в нашому інтерв’ю зі Славою Балбеком: «Контейнерна архітектура — це те, що показують у фільмах про майбутнє, і те, що було у минулому»

Уже в назві проєкту закладено головну тему і простору, і виставки — тимчасовість. У команді don’t Take Fake пояснюють, що МОТ — «це спроба зафіксувати плинність життя та часу в мистецтві, а також показати його невизначеність і водночас підтримати бажання в усіх, хто залишається в Україні, продовжувати жити, створювати та виборювати».

«Ця виставка створена у форматі розмови між 28 митцями-учасниками та відвідувачами на тему „тимчасовості“, крихкості цього часу, який є підвішеним, невизначеним і може призвести до будь-чого, адже ніщо не є застиглим чи остаточним», — доповнює концепцію експозиції її куратор Фабріс Бусто.

Хоча кожна з робіт має свій задум, проте, за словами Фабріса Бусто, у всіх митців є щось спільне — думка про те, що ніщо не є кінцевим.

Наприклад, один з найвідоміших португальських стритарт-художників Vhils створив портрети Сергія Нігояна — першого активіста Євромайдану, який загинув у січні 2014 року під час Революції Гідності, та Олександри Матвійчук — української правозахисниці та голови «Центру громадянських свобод», відзначеного 2022 року Нобелівською премією миру.

За словами Vhils, героями нових робіт він обрав «знакові постаті з новітньої історії України, які уособлюють основні принципи миру, свободи, рівності та прав людини».

Аудіовізуальна робота Пабло Вальбуени «Примарна поезія» поєднує в собі поезію та архітектуру, а за допомогою гри світла та звуку митець перетворює роботу на певний «сучасний ритуал». У цьому проєкті використовується цифрове світло для проєкції голосу українських поетів на об’єкти, пошкоджені під час війни, розпочатої Росією.

«Ці втручання ритуалізують постраждалі від війни місця, виконуючи функцію тимчасових меморіалів загиблим і переселенцям. Вони також зберігають пам’ять про пошкодження, завдані міській структурі та архітектурній спадщині. Руйнування шкіл, бібліотек, культурних центрів, театрів, релігійних об’єктів і житлових будинків свідчить про жорстоку соціальну, громадянську та культурну агресію», — прокоментував роботу сам Пабло.

Швейцарець Томас Гіршгорн працює з підручними матеріалами: картоном, пластиком, алюмінієвою фольгою, фотокопіями та вирізками з журналів. У «Модулі тимчасовості» представлено дві його роботи: «Вічні руїни» та «Краса існує», створені у форматі колажів з використанням картону, фотографій, маркерів і кристалів.

Розповідаючи про роботи, Томас Гіршгорн уточнює:

«Кристали [на постерах] дуже давні, і саме значення таких понять, як „час“ або „поза часом“, я хотів представити за допомогою кристалів на плакатах. Усі кристали на двох постерах-руїнах привезені зі швейцарських гір, і їхній вік може становити від 5 до 15 мільйонів років. Кристали мають „езотеричний“ зміст, який проявляється в їхній чітко окресленій логіці тетраедра. У поєднанні з іншими елементами постера кристали підкреслюють мінеральну природу руїн з їхнім тиском, теплом, рідиною».

У MOT також можна побачити роботу французького митця Zevs «Напад на мир в Україні». На 100-й день повномасштабного вторгнення Росії в Україну художник створив її на залишках Берлінської стіни. «Напад на мир в Україні» — це український прапор із символом миру у фірмовому, «стікаючому» стилі Zevs.

2019 року до 30-ліття з моменту падіння стіни митець створив на цьому ж місці радянський прапор з символами, які стікали по тканині, зафіксувавши тим самим смерть радянської імперії.

«Я зробив український прапор і помістив його на ту саму частину стіни, де був радянський прапор. Тож символ миру протиставляється серпу та молоту. Цей проєкт був незавершеним і мав позначати тимчасовість політичної ситуації. Коли я створював інсталяцію з радянським прапором, то не думав, що робитиму й український прапор на тому ж місці», — розповів Zevs в інтерв’ю DTF Magazine.

Куратор Фабріс Бусто додає:

«Митці також показують увесь сенс можливого, як-от Філіпп Коньє, який у своїх картинах „Півонія 4“ та „Троянда“ розкриває їхні життя та красу, або як Марія Куліковська, яка у „Складках часу / Складках пам’яті“ підкреслює, що застигле все ще здатне кричати. Таня Муро заявляє про це голосно й чітко, написавши „Я не народжена, щоб скорятися“. І надія все ще є, як у Гіслена Бертолона, який змушує золоте листя проростати зі стовбура мертвого дерева, символізуючи цим відродження».

Саме в Києві в МОТ відбувається світова прем’єра «Чорнобиля» нью-йоркського дуету Soundwalk Collective та Патті Сміт. «Ця робота — метафора використання ядерної енергії в широкому контексті. Вона про одвічну людську гру з вогнем, з силами, які ми не можемо контролювати», — пояснює DTF Magazine засновник дуету Стефан Краснянський.

А про крихкість життя у своїй 40-хвилинній відеороботі «1395 днів без червоного» говорить албанський митець Анрі Сала. Робота відсилає до 1395 днів облоги Сараєва, коли мешканці були мішенями для снайперів.

Тему варварства розкривають роботи двох американських художників — Марка Дженкінса та Клеона Петерсона. «Перший використовує сучасні фігури, другий — античні, — проводить паралелі Бусто. — Це своєрідна форма діалогу і наша заява про боротьбу зі злом та абсолютне неприйняття варварства».

Фабріс виступає за демократизацію культури та вірить, що мистецтво у змозі протистояти найтемнішим сторонам людства, зокрема варварству. У створенні виставок Бусто дотримується одного принципу: подарувати відвідувачу унікальну подорож, комбінуючи різні види мистецтва.

Розповідаючи про роботу з MOT, Фабріс пояснив: «Моїм першим побажанням щодо „Модуля тимчасовості“ стало те, що я точно не хочу робити там антивоєнну виставку. Мені здалося, що нам варто поговорити про крихкість часу. Бо коли у ваше життя вривається війна, найперше, про що задумуєшся, — вразливість, власна й ваших близьких. А також якими крихкими насправді є речі, зокрема й наші домівки».

«МОТ — це про те, що навіть посеред суцільного лиха й колапсу є місце для життя». Інтерв’ю DTF Magazine з куратором Фабрісом Бусто

Організатори акумулюють кошти з продажу квитків, а також весь прибуток з гіфтстору і вторговані гроші з майбутнього аукціону деяких робіт як окремий грошовий фонд. 100% цих коштів передадуть на відбудову українських артінституцій, пам’яток і музеїв, не витрачаючи ресурси на операційні витрати. Таким чином кожен гість, який купить квиток, будь-що в гіфтсторі або який візьме участь в аукціоні, автоматично долучиться до поповнення фонду та допоможе у відновленні культури.

За перші 10 днів роботи простору команда змогла зібрати мільйон гривень, які пішли на рахунок фонду.

Кількість проєктів, які команда зможе підтримати, залежатиме від зібраної фінальної суми та нагальної потреби установ на момент завершення збору. Перелік інституцій та установ команда формуватиме разом зі спеціалістами в галузі культури.