Сценаристка Sex Education про терапевтичну силу серіалу та роботу з координатором інтимності

Еліс Сібрайт почала кар’єру як сценаристка й режисер короткого метра. Її залучили до роботи над одним із найпопулярніших серіалів Netflix Sex Education, для якого Еліс зняла два епізоди другого сезону та працювала сценаристкою на третьому. Тепер вона знімає власний серіал «Хлоя» та показує короткометражний фільм «Ендо-кінець» на українсько-британському фестивалі «7+7» на «Такфлікс».

DTF Magazine поговорив із Еліс про зустріч із босами Netflix, співпрацю з координатором інтимності й можливості у британському кіно


Як створюють серіал для Netflix

— Коли ви зацікавилися кіно та темою сексу в ньому?

— Коли ще була підлітком. Дивилася багато фільмів і в підлітковому віці почала щось робити, але мої короткометражки були дуже дешевими. Насправді я не знаю, коли це почалося. Нічого не робила навмисно, просто так сталося. Ця тема спливала протягом кількох фільмів.

— Як Netflix та серіал Sex Education знайшли вас? Чи це ви зв’язалися з ними?

— Сталося й так, й так. Я зняла короткометражний фільм, який називався саме так — «Статеве виховання». Це була трагікомедія про вчителя статевого виховання, який допускає, щоб його особисті проблеми заважали заняттям. А в підсумку він втрачає розум на очах у студентів.

Я знала автора серіалу Sex Education за інших робіт та зустрілася з продюсерами. У них уже були головний режисер і шоуранерка, але вони шукали людей, які допоможуть зробити другий сезон. Зрештою я прийшла на співбесіду. Але думаю, що створений мною короткометражний фільм якраз і послужив приводом для початку співпраці.

— Як влаштований процес роботи над серіалом?

— У третьому сезоні я працювала у сценарній кімнаті. Нас було шість осіб, і протягом чотирьох-п’яти тижнів ми збиралися разом щодня, а потім приходила Лорі Нанн.

У неї є чітке бачення та уявлення про те, що вона хоче. Щось вона знає, а щось ні. Ми підкидаємо ідеї, пишемо історію — все починається досить туманно. А потім історія обростає деталями, з картками на стіні — сцена за сценою в кожній серії. Це початок, який необов’язково доходить до кінця без змін. Його можна змінювати в драфтах і сценарії. Але створення історії в кімнаті — це найбільша частина роботи.

Фото: Еліс на зйомках короткометражного фільму «Сексуальна освіта»

— Тобто це більше креатив, аніж конкретна робота з діалогами чи персонажами?

— Це безперечно творча робота. Коли ви розповідаєте історію, ви говорите, як вона розвиватиметься. Але це важливо, для того щоб подивитися на весь сезон і вирішити, якими будуть сюжетні арки, куди можуть рухатися персонажі, як історія розбивається на різні епізоди.

Ми багато говоримо про інші теми, яких хотіли би торкнутися. У Лорі багато ідей, яких вона хоче уникнути чи до яких прагне. До нас у сценарну кімнату приходять різні люди, щоб обговорити ті чи інші теми.

— Цей серіал називають терапевтичним. Що ви думаєте про його вплив?

— Він дуже гарно показує речі, які ми раніше не бачили й про які не говорили відкрито. Є багато такого, що можна нормалізувати, просто показавши на екрані. Sex Education — добре, відкрите шоу з любов’ю до своїх персонажів. І це чудово. Ви можете побачити себе в героях та їхніх проблемах. До того ж усе показано без осуду й із теплотою.

— Якби не серіал, то яким ще способом можна пропагандувати правильне статеве виховання?

— Чудово, що серіал є, але це не документальний фільм. І я думаю, що нам потрібні школи та інші місця, де навчають усього, про що йдеться в шоу. Є багато інших способів, але серіал найбільш ефективний у комедії. Це варіант, але не заміна правильному статевому вихованню.

Хто такий координатор інтимності та навіщо він потрібен

— На знімальному майданчику Sex Education нещодавно ввели нову посаду — координатор інтимності (intimacy coordinator), який забезпечує комфортні умови під час знімань сцен сексу. У вас був досвід роботи з такою людиною на зніманнях?

— Координатор інтимності потрібен для того, щоб зробити процес знімання інтимних сцен безпечним і комфортним для всіх учасників. Це означає, що він чи вона заздалегідь спілкується з кожним із учасників процесу, щоб з’ясувати, що вони хочуть чи що не хочуть показувати на екрані. Вони обговорюють із режисером, яку мету має досягти сцена, як це зробити найкраще та який план може використовуватися.

Репетиція відбувається з координатором інтимності. У них є досвід, вони знають, як змусити ці сцени працювати, тому що вони роблять це постійно. Координатори навчені, володіють багатьма прийомами. Теорія, що лежить в основі їхньої роботи, полягає в роботі з рухами. Актори не завжди можуть привнести власне бачення сексу, тому що секс знеособлений: це рід руху та хореографія, про яку ми домовляємося заздалегідь.

Потім під час репетицій ми працюємо над хореографією та над тим, як її відтворити. Це може виглядати як сцена бійки чи танцювальний номер, який ніяк не пов’язаний із досвідом актора. Іноді трапляється нібито два актори йдуть на знімання сцени сексу без підготовки.

— Хто-небудь із акторів соромиться координаторів чи відмовляється працювати з ними?

— Координатор інтимності класний. Робота режисера полягає ще й у тому, щоб створити розслаблюючу обстановку — трохи дурну, веселу й зовсім не страшну. Звичайно, багато людей нервують, коли роблять це вперше. Але ніхто ніколи нічого не зробить, якщо їм це незручно. Сцени знімаються на закритому майданчику — туди не допускають багато людей. Кожен актор та акторка, з якими я працювала, вважають цей процес менш лякаючим та нервовим, аніж очікували.

Фото: координаторка інтимності Іта О’Браєн на зйомках Sex Education

«Ми маємо ігнорувати питання, хто робить фільм — чоловік або жінка»

— Цей рік був вдалим для жінок у кіно: Хлої Чжао отримала «Оскар», Джулію Дюкорно нагородили в Каннах, а Одрі Діван у Венеції. Ви відчуваєте позитивну тенденцію для жінок у кіно або після такого успіху треба чекати на реакцію у відповідь?

— Іноді відчувається реакція у відповідь, звичайно. Це не через те, що багато жінок виграють призи. Так, їх стало більше, ніж раніше, й ситуація вирівнюється. Іноді жінкам-режисерам може бути важко, тому що всі бачать, що ти виграла приз, та думають, нібито єдина причина успіху в тому, що ти жінка. Якщо ти чоловік, це можна трактувати як те, що ти виграв нагороду, тому що людям сподобався твій фільм.

Я не бачила новий фільм Джулії Дюкорно, але її дебют «Сире» — дивовижне й блискуче кіно. Але мене засмучує, коли розмова стосується не фільмів. Приємно бачити більше жінок-режисерів тільки тому, що в історії їх було не так багато. Вони знімали, але не отримували жодної можливості отримати фінансування.

Однак є багато людей, які не роблять фільми. Соціальні класи — величезна проблема у Великій Британії. Якщо ви не входите до середнього класу чи не з вищого суспільства у Великій Британії, то робити кіно дуже важко. Це величезна проблема, про яку нам треба говорити. Стать — тільки один із аспектів.

Ніхто не може довести, що фільм гідний нагороди. Чи сказали б ви 10 років тому, що всі кращі фільми знімали чоловіки? Можливо ні. Дуже важко це відокремити. Я думаю, ми маємо ігнорувати питання, хто робить фільм, а дивитися на цінності фільму, шукати нові можливості. Це історія не про стать, а про інші фактори. Можливо, навіть важливіші, ніж стать. Ми маємо постаратися зробити все, щоб можливості поширювалися на людей, які їх позбавлені.

— Можливості стосуються виробництва короткометражних фільмів та дебютів? Як думаєте, у них менше шансів отримати основні призи на кінофестивалях?

— Часто переможці у Венеції — це не великі блокбастери. Дебютні фільми також можуть отримати нагороди. Це більше історія про те, кому вдається робити дебютні фільми. Перш ніж просто зробити фільм, вам треба багато років старанно працювати. А якщо вам пощастило працювати в кіно, то певну групу людей просто виключать із процесу.

Але я відчуваю позитивну тенденцію. Ведуться перемовини щодо умов праці. Наприклад, якщо знімається серіал, то ми обговорюємо кількість робочих годин, наскільки інтенсивно доведеться працювати, графік шість днів на тиждень, скільки годин можна знаходитися на знімальному майданчику. Така робота багато до чого зобов’язує. З одного боку, вона погано впливає на психіку та знімальну команду, а з іншого боку, наприклад, батьки з маленькими дітьми не можуть працювати в цьому неймовірному вихорі в жорстких рамках кіноіндустрії. Як створити найкращу робочу обстановку? Тепер про це багато говорять у Великій Британії та США.

— Над яким серіалом вам хотілося би ще попрацювати?

— О боже! Не знаю… Цього року я знімаю власний серіал «Хлоя», тому вже зайнята. Що я дивилася нещодавно? Гарне питання. Багато серіалів, які мені подобаються, написала одна особа. А я не спробувала би для них писати, тому що там уже роблять хорошу роботу. Мені подобається британський серіал «Я ненавиджу Сьюзі» й мені хотілося би його режисирувати.


Следите за DTF Magazine в Facebook, Instagram, Twitter и Telegram

Дизайн партнер — crevv.com
Разработка сайта — DTF Magazine/don't Take Fake