Крихке та залізне: 10 українських фільмів, які покажуть на Docudays UA

2 червня стартує Docudays UA, головний фестиваль документального кіно в Україні. Цього року там покажуть стрічки, прем’єри яких відбулися на Берлінале та «Санденсі» і нарешті дісталися до українського глядача. Від дослідження трагедії рейсу MH17 та ексклюзивних матеріалів з окупованого Маріуполя до фотоархівів оператора Леоніда Бурлаки та свідчень працівників ЧАЕС під час окупації Чорнобильського району — ключові теми основної програми фестивалю.

DTF Magazine зібрав десять стрічок Docudays UA 2023, які переосмислюють досвід українців через рефлексії про війну та пам’ять і які не варто пропускати.

Мстислав Чернов разом з колегами — фотографом Євгеном Малолєткою та журналісткою Василісою Степаненко були єдиними міжнародними журналістами, які опинилися в оточеному Маріуполі після 24 лютого 2022 року. Вони пробули там 20 днів і за цей час відправили в редакцію Associated Press ексклюзивні фото та відео з бомбардуванням житлових кварталів і пологового будинку. Крім цих подій, у фільмі Чернов показує роботу лікарів, поліціянтів і військових в умовах блокади міста, а також руйнування, смерті цивільних і мародерство в перші дні вторгнення.

Фільм відзначили призом аудиторії на кінофестивалі «Санденс», а режисера разом з колегами-журналістами Євгеном Малолєткою, Василісою Степаненко та Лорі Гіннант нагородили Пулітцерівською премією в номінації «За служіння суспільству». Це одна з найгучніших українських прем’єр фестивалю. Докладніше про картину читайте в нашому матеріалі.

Це багаторівневе дослідження MH17 в селі Грабове Донецької області 17 липня 2014 року через демонстрацію свідчень, суди над російськими окупантами, російську пропаганду, анімацію та артперформанс. Стрічка отримала назву через шрапнель у вигляді метеликів, яку знайшли в тілі загиблого пілота літака. Саме вона вказує на державу, яка відповідальна за скоєний злочин, але яка не понесла покарання.

У «Залізних метеликах» поєднуються два захоплення Романа Любого — його досвід вивчення театрального мистецтва ще за часів школи (звідси й артперформанс у фільмі) та досвід роботи з архівними матеріалами, який режисер отримав під час роботи над фільмами «Євромайдан. Чорновий монтаж» (2014) та «Зошит війни» (2021). Світова прем’єра повного метра про трагедію MH17 відбулася в секції World Cinema Documentary Competition на кінофестивалі «Санденс», також він взяв участь у програмі «Панорама» на Берлінале. У цій програмі показують кіно з наголосом на «квірності, фемінності, політичності — і водночас воно прагне мислити за межі цих категорій».

Ігор Іванько знаходить старий фотоархів свого діда Леоніда Бурлаки, який у минулому був відомим кінооператором («Поїзд у далекий серпень» (1971), «Місце зустрічі змінити не можна» (1979)). Сьогодні він страждає на Альцгеймер і не бачить на ліве око — саме те око, яким він знімав кіно. У спробі краще зрозуміти життя та творчість діда, Іванько формує фільм-портрет, складений з фотографій, стрічок діда та розмов з родичами. Через тему та природу фільму фото- та відеоархіви стають чи не найголовнішим здобутком Леоніда, по якому можна скласти уявлення про його життя.

Режисер «Крихкої пам’яті» звертає увагу на ще один важливий феномен — збереження українських кіноархівів, які довгий час припадали пилом на Одеській кіностудії. Оскільки кіностудія опікувалася, зокрема, й фільмами Бурлаки, Іванько організовує переїзд архіву до Довженко-центру, де для плівок створять кращі умови.

Режисерка документує будні п’яти підлітків з 2019 року в Луганській області. На околицях їхнього села йдуть важкі бої, а вони мріють виїхати звідси, щоб відкрити для себе нові перспективи. Від спроби стати українським Ілоном Маском та акторської кар’єри до мрії підкорити Гімалаї — не всім фантазіям судилося збутись, але одну все-таки вдається зреалізувати.

Це фільм-відкриття Docudays UA і, здається, найбільш титулований («Найкраща режисура» на Міжнародному фестивалі документального кіно про права людини One World, нагорода за «Найкращий документальний фільм» на кінофестивалі Crossing Europe та інші) зі світовою прем’єрою в секції Берлінале про і для молоді Generation 14plus. «Ми не згаснемо» — це ще й перший український фільм, у якому звучить трек Radiohead. До речі, вся музика у стрічці англомовна, сенс якої римується з переживаннями головних героїв.

Наче мозаїка, фільм «День незалежності» складається з подій одного дня — 24 серпня 2022 року — у Києві, Львові, Харкові, Миколаєві, Одесі та біля фронту поблизу Донецька. У кадрі про свою роботу розповідають представники «пляжного» поліційного патруля, операторка протитанкового ракетного комплексу, водовоз, мінометник, штурмовик ЗСУ, 14-річна прибиральниця пабу, художниця та народний депутат шести скликань.

З початку повномасштабного вторгнення творче об’єднання BABYLON’13 документує воєнні злочини російської армії по всій Україні. Вони не лише збирають матеріали та публікують їх у соціальних мережах, а й самі знімають короткометражні та повнометражні фільми про агресію окупанта. Володимир Тихий — найпомітніший представник об’єднання, який після ігрових «Зеленої кофти» (2013) та «Наших котиків» (2020) продовжує показувати, як змінюється країна. У «Дні незалежності» він знімає те, як українське суспільство співзалежне від російських ракет, повітряних тривог і роботи збройних сил на фронті.

Дебютний фільм Ольги Журби від продюсерів «Будинку зі скалок» (2022) знайомить з 13-річним Ромою, який блукає серед натовпу Євромайдану. Режисерка протягом семи років стежила за долею хлопця, який став випускником центру реабілітації для дітей, позбавлених батьківського піклування. Рома повертається в маленьке провінційне містечко, але не має там ні житла, ні підтримки. Його вихованням займається старший брат, який нещодавно вийшов з в’язниці.

До знімань фільму Ольга займалася монтажем фільмів «Цей дощ ніколи не скінчиться» (2020) Аліни Горлової та «Домашні ігри» (2018) Аліси Коваленко. Її попередня стрічка «Татові кросівки» (2021) взяв нагороди «Найкращий український короткометражний фільм» і «FIPRESCI» на Одеському кінофестивалі, а також національну премію кінокритиків «Кіноколо». Сьогоднішнє досягнення Журби «Назовні» може називатися найдовшим спостереженням за героєм у кіно незалежної України.

Фільм Радинського показує наслідки окупації ЧАЕС російськими військами в лютому 2022 року. «Чорнобиль 22» складається з кадрів, знятих на мобільний телефон, і свідчень очевидців. Автори фільму поспілкувалися з начальником зміни електроцеху ЧАЕС Олексієм Шелестієм, провідним інженером служби фізичного захисту Валерієм Семеновим, інженерами служби фізичного захисту Людмилою Козак, Сергієм Дедюхіним, Віталієм Поповим, працівником служби охорони ЧАЕС Петром Лазаренком і начальником зміни Валентином Гейком.

«Під час роботи над фільмом „Чорнобиль 22“ ми провели понад двадцять глибинних інтерв’ю зі свідками російських воєнних злочинів у Зоні. Ці люди дуже різні: від працівників атомної станції до самоселів та екологів. Їхні свідчення об’єднує одне спостереження: росіяни опинились у Чорнобильській зоні, не маючи жодної гадки про те, куди вони насправді потрапили», — розповідає Олексій Радинський у своєму телеграм-каналі.

Мама та дочка пересиджують Covid-19 в одній квартирі, займаючись різними справами. Мама викладає уроки фортепіано онлайн, тому фоном завжди звучить інструмент через стільниковий зв’язок, а дочка займається малюванням, хоча весь час теж сидить у мобільному. Їхня спільна подруга втратила 24-річну дочку, тому протягом фільму жінки згадують у телефонних розмовах, як змінюється життя, коли помирає найрідніше людина.

На відміну від українських фільмів інших програм це кіно показує час до великої війни. Утім, Ptitsa — теж про втрати та спогади життя, якого вже не повернеш. Співіснування двох героїнь в одному просторі сигналізує про втрату зв’язку між членами родини.

Історія маленької дівчинки, що прокидається від вибухів 24 лютого 2022 року, розповідають у стилі анімації з вкрапленням реальних фотографій з Маріуполя. Прототипом головної героїні фільму була чотирирічна Аліса, що залишалася в оточеному місті протягом всього часу облоги. Вона також перебувала на «Азовсталі» в останні тижні захисту Маріуполя. Коли росіяни дозволили евакуювати цивільних з території заводу, Алісу відділили від її мами.

Анімацію створювали на основі щоденників дев’ятирічного Єгора, який бачив жахи війни під час першого місяця російського вторгнення. У фільмі використали фотографії Анатолія Кінащука, Сергія Бобулева, Петера Ковалева, полку «Азов» та інших.

Схожий на пролог чи епілог до всього кінофестивалю, стрічка Катерини Горностай рефлексує над попередньою подією в листопаді 2022 року під час війни, повітряних тривог та відключення світла. Концепція «Надзвичайний стан» пасує і самому фільму, в якому посеред стресових ситуацій підготовки до Docudays UA з’являється гумор команди та азарт створювати новий досвід для глядачів.

«П’ятниця, субота, неділя» — повернення режисерки в документальну форму після ігрового дебюту «Стоп-Земля» (2021). Останній документальний проєкт Катерини називався «Скрізь Майдан», який, до речі, отримав спеціальний приз імені Андрія Матросова на тому ж таки Docudays UA у 2015 році.